Календар подій

210 років від дня народження Левка Івановича Боровиковського (1806—1889), українського поета-байкаря, фольклориста, етнографа

 Левко Іванович Боровиковський— український поет, фольклорист, етнограф.

 Народився у родині козака. Читати й писати Боровиковський навчився вдома, у 1819–1822 рр. навчався в Хорольському повітовому училищі, а в 1822–1826 рр. у Полтавській гімназії, де зацікавився літературою.

 У 1826 році Боровиковський вступає на етико-філологічний відділ філософського факультету Харківського університету. Вивчає філософію, російську і загальну історію, географію, латину, французьку та польську мови. Під впливом свого учителя П. Гулака-Артемовського, який викладав російську та польську мови, береться записувати народну творчість — пісні, казки та легенди, збирає матеріали для словника української мови і сам починає писати. Пише вірші російською та українською мовами, беручи теми з історичного минулого та з народного побуту, історії суспільно-політичного і культурного життя українського народу.

 1828-го року в журналі «Въстникъ Европы» з'являється перший твір Левка Боровиковського патріотична поема-билина «Пиръ Владиміра Великаго», написана білим віршем. Десь у цей же час поет пише ще одну баладу — «Смерть Пушкаря», змальовуючи в ній воєнні подвиги хороброго лицаря, котрий мужньо б'ється з татарами та ляхами. Балада стає улюбленим жанром ліро-епічної творчості Боровиковського.

 Перші свої твори Боровиковський писав російською. Але невдовзі він переходить на українську мову і досягає тут більшого успіху. Твором, якому судилося відіграти найвизначнішу роль у літературній долі Боровиковського, стала балада «Маруся» — вільний переспів «Светланы» В. Жуковського. Переспів був настільки вдалий, що «В?стникъ Европы», публікуючи твір називав «Марусю» українською суперницею «Светланы». Цією баладою Боровиковський зробив вдалу новаторську спробу ввести в молоду українську літературу зразки світової романтичної поезії, надавши національного колориту темам і мотивам європейської романтичної балади.

 В студентські роки Боровиковський опублікував ще ряд своїх оригінальних та переспівних творів: «Подражаніє Горацію», «Два ворони», «Фарис», «Гайдамаки», «Ледащо», «Бандурист». Боровиковський перекладає оду Горація в серйозному тоні і насичує її національним українським колоритом, розширюючи ідейні рамки твору та висловлюючи свої думки й погляди. Деякі спроби критично оцінити дійсність є і в баладі «Ледащо» (1830 р.).

 Дальшим кроком Боровиковського на шляху збагачення української культури здобутками світової літератури були його переклади «Кримських сонетів» та поеми «Фарсис» Адама Міцкевича. Він переклав усі ці сонети, але до нас дійшов тільки один з них — «Акерманські степи». Пізніше він переклав «Кримські сонети» ще й російською мовою. Збереглися тільки два переклади творів О. Пушкіна: «Два ворони» («Ворон к ворону летит») та «Зимовий вечір».

 Одночасно з перекладами Боровиковський пише й оригінальні, переважно лірико-романтичні твори, в яких позначається захоплення поета народною творчістю, серед яких балади «Бандурист» та «Гайдамаки».

 Приблизно 1827 року Боровиковський почав укладати український словник, над яким працював згодом багато років, так і не завершивши праці.

 Закінчивши Харківський університет, Боровиковський дістав роботу в Курську, де шість років (1831–1837) викладав у гімназії історію, географію, латинську мову і завідував бібліотекою. Тут він написав кілька балад за мотивами народних повір'їв і легенд: «Журба», «Чарівниця», «Козак», «Заманка», «Віщба», «Убійство» та ін. В основу балади «Чарівниця» ліг зміст відомої народної пісні «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорницю» автором якої, вважають, була легендарна народна поетеса XVII століття Маруся Чурай.

 1831 року Срезневський, готуючись видати альманах творів українських письменників {"Український альманах"), запросив Боровиковського виступити в ньому. Левко Іванович посилає йому 7 своїх творів, з яких було опубліковано лише один — баладу «Козак», яку високо оцінив Євген Гребінка.

 На весну 1839 року у поета зібралося вже 600 байок та прибаюток (нам відомо поки що тільки 195) та чимало ліричних творів, але публікувати їх поетові було ніде. Лише 1840 року журнал «Отечественные записки» вмістив цикл «баллад малороссійских» Л. Боровиковського: «Две доли», «Хромой скрипач», «Великан», «Ружье», «Лихо», «Кузнец». Це, власне, і не балади, а короткі, перейняті романтичним духом оповідання, написані у формі ритмічної прози на матеріалі українських народних казок.

 1841 року Євген Гребінка видав у Петербурзі альманах «Ластівка», де поряд з творами Т. Шевченка, І. Котляревського, В. Забіли та інших поетів було вміщено й твори Л. Боровиковського — поезії «Волох», «Розставання», «Чорноморець», «Палій», «Вивідка», «Зимній вечір», одинадцять байок та прибаюток, понад сто прислів'їв і загадок.

 Писав Боровиковський і прозу, але ці твори не збереглися. Значно більше пощастило байкарській спадщині Левка Івановича. Поет почав писати байки на початку 30-х років. Частину їх надрукував у своєму альманасі «Ластівка» Євген Гребінка. 1852 року в Києві вийшла друком збірка Л. Боровиковського «Байки й прибаютки».

 У тридцять п'ять років поет одружується і в його літературній діяльності починається творчий спад. Незабаром Боровиковський переходить на посаду інспектора Полтавської гімназії. А ще трохи згодом письменника спіткала тяжка психічна хвороба. Десь близько п'ятдесяти років він іде у відставку і живе то в рідних Мелюшках, то в Хоролі, зовсім припинивши літературну діяльність.

 26 грудня 1889 року на 81 році Боровиковський помер. Його поховали на маляренківському кладовищі, недалеко від садиби.

 Ще за життя Левка Боровиковського критика визнала новаторське значення його творчості, красу і силу його поетичного слова. Досконало володіючи рідною мовою, поет успішно випробував у своїх творах «її гнучкість, силу і багатство». Своїми романтичними творами Левко Боровиковський довів, що українською мовою можна передавати не тільки жартівливо-смішне. Для лірико-баладної творчості Боровиковського характерні глибокі переживання, драматизм дії.

 В українську літературу Левко Боровиковський увійшов як визначний поет-романтик, який утвердив жанр літературної балади.

Borovikovskij (1)
Borovikovskij (2)
Borovikovskij (3)
Borovikovskij (4)
Borovikovskij (5)
Borovikovskij (6)

Go to top