Календар подій

120 років від дня народження Костя Котка (Миколи Петровича Любченка) (1896—1937), українського прозаїка

 Любченко Микола Петрович (літ. псевдонім — Кость Котко) — український прозаїк, журналіст.

 Микола Любченко народився у Києві в сім'ї поліцейського службовця.

 У 1914 році закінчив Третю київську гімназію, після якої вступив на філологічний факультет Київського університету. Провчився рік і декілька місяців. У кінці 1915 року почав працювати діловодом у військово-дорожньому загоні шляхів сполучення. У 1917 року переїхав у Бердичів, де паралельно з основною працею став співробітничати в місцевій газеті.

 1918 р. під час гетьманського владарювання вступив до підпільної партії боротьбистів. За революційну діяльність був тричі заарештований. При поваленні гетьмана був комісаром міста Бердичів, організував газету «Свобода» при штабі повстанських військ. До встановлення радянської влади працював у Бердичеві з підпільним більшовицьким ревкомом, з березня 1919 року — заступник голови Бердичівського ревкому. У 1920 році — член Київського губвиконкому, потім губревкому й водночас — редактор низки радянських газет. У березні 1920 року Любченко вступив до ВКП(б). У 1921–1924 роках працював у Народному комісаріаті закордонних справ: заввідділу інформації, уповноваженим в Одесі, першим секретарем повпредства у Варшаві (Польща), старшим референтом у НКЗС. У 1924–1929 роках працівник редакції газети «Комуніст» — заввіділу, згодом член редколегії. У 1929–1931 роках — радник повпредства у Празі (Чехо-Словаччина). З грудня 1931 року по травень 1934-го — голова Української організації Всесоюзного товариства культурних зв'язків із закордоном. Водночас з травня 1933 року по 15 листопада 1934 року — член редколегії журналу «Комуніст».

 Миколу Любченка заарештували 4 грудня 1934 р. 14 січня 1935 р. підсудного виключили з членів ВКП(б) «як активного учасника контрреволюційної організації».

 Після суду в'язня відправили до Карагандинського табору — Картабу, де він до 21 травня 1936 р. працював у с. Долинське. Звідси його перевели у Біломоро-Балтійський табір — Білбалттаб, відтак відбував покарання в Соловецькому таборі особливого призначення (рос. — СЛОН).

 «Особлива трійка» УНКВС Ленінградської області 25 листопада 1937 р. засудила Миколу Любченка до розстрілу.

 Вирок виконано 8 грудня 1937 року в Ленінградській області.

 Творчість Миоли Любченка

Статті, фейлетони, памфлети, гуморески Микола Любченко друкував у всіх республіканських газетах і журналах.

 Видав 20 книжок гумору і сатири. Серед них: «Альманах трьох» (1920), «Петлюрія» (1921), «Чудоправ-майстри» (1922), «Без штепселя», «Дивовижна пригода з гречкою», «Обличчям до спини», «Як воно там за кордоном» (1927), «Істукрев», «Сонце поза мінаретами», «Сто годин на добу» (1928), «Теж люди» (1929), «Останній полон», «Щоденник кількох міст» (1930), «Трагедія і фарс» (1933). Тут офіційна радянська біографія кінчається коротким реченням: «Помер у 1933 році».

 Військова колегія Верховного Суду СРСР 4 серпня 1956 р. вирок стосовно Миколи Любченка скасувала і кримінальну справу припинила. Микола Любченко реабілітований посмертно.

Хостинг от Макхост

Наші контакти

Go to top