Календар подій

135 років від дня народження Антіна Львовича Лотоцького (1881—1949), українського письменника

 Антін Львович Лотоцький — український громадський діяч, учасник національно-визвольних змагань 1914–1920 років, активний діяч Пресової Кватири Українських Січових Стрільців, учитель Рогатинської приватної гімназії, дитячий письменник, журналіст і видавець.

 Донедавна ім’я цього талановитого і надзвичайно плодотворного письменника, журналіста, видавця педагога й громадського діяча було маловідоме сучасним читачам. Його творчість випала з уваги українського літературознавства і критики, його твори не видавали. А найбільшим “злочином” Антона Лотоцького було те, що він добровільно став у лави Українських Січових Стрільців і поряд з іншими письменниками воював за державність України.

 Літературний талант в Антона проявився рано. Уже під час навчання в Бережанській українській гімназії він разом з братом Володимиром видав гумористичний журнал “Небелиці”.

 Вступив на філософський факультет Львівського університету, слухав курс лекцій з історії України, співпрацював з редакцією щоденника “Діло”, продовжував займатися літературною працею. Тоді вийшли з друку його перші книжки, оповідань, легенд і переказів (“Цвіти з поля” 1907), “Ведмедівська попівна” (1909), його історична повість з часів Хмельниччини “Триліси” (1910). Переклав повість “Месть Умерия” Владислава Оркана.

 У 1911 р. А. Лотоцький став учителем гімназії у Рогатині. Працюючи тут, продовжував постійно займатися літературною творчістю. Опублікував книжку нотаток “Пішки на гору Маркіяна” (1912), дослідження “Тарас Шевченко в німецьких перекладах” (1914), що й досі не втратило своєї вартості.

 Після вибуху Першої світової війни у 1914 р. створив ідеологічний, культурно-просвітницький відділ легіону Українських Січових Стрільців під назвою “Пресова кватира”.

 Після війни А. Лотоцький повернувся у гімназію в Рогатині. Вчителюючи, видав кілька своїх книжечок: “Пан Коцький”, “Вільгельм Тель” (обидві — 1920), “Смертне зілля”, “Червона Шапочка”, “Чорнокнижник з Чорногори” (всі — 1921), український вертеп “Віфлеємська зоря”, сценічний образок “Гостина св. Миколая”, сценічну гру “Коник-стрибунець” (всі — 1922) та ін.

 Свої вірші він підписував псевдонімом “Я. Вільшанко”, публіцистичні твори на потребу дня — “Лотон”, байки і сатири — псевдонімом “Тото-Долото”. Одну за одною видавав книги: повість “Наїзд обрів” (1923), “Пригоди Лиса Микити”, “Казка про Шевченка…” (обидві — 1924), “Сон місячної ночі”, “Царівна-жаба”, повість “Кужіль і меч” (1927), сценічна картина “В ніч святого Миколая” (1931), “Відкриття Канади”, “Іван і Гануся. Драматична казка” (обидві — 1932), “Історичні оповідання”, “Перша проща” (обидві — 1933).

 1934 р. А. Лотоцький видав 4 томики “Історії України для дітей”. Того ж року побачили світ “Мандрівки Мишки-Гризокнижки по Львову”, оповідання “Три побратими” та ін. Згодом окремими книгами вийшли його історичні оповідання та повісті, георафічно-пізнавальні оповіді: “На світанку”, “Козак Гайда”. Легендарне оповідання про початки Києва (1935);”Княжа Галиця” (1936), “Отрок князя Романа”, “Роксоляна. Історичне оповідання з XVI ст.” (обидві — 1937); “Від Ля Плати по Анди. Землеписне оповідання”; “Колосся Божої Матері. Марійські легенди” (обидві — 1938). А ще побачили світ дуже популярні серед дітей вірші “Пригоди Ромка Помка” (1938), цикл оповідань з вітчизняної історії “Було колись на Україні” (кн. 1 — 5, 1934 — 38), поема “Золоті ворота” (1937), книга “Сім чудів світу” (1939)… Крім того, у співпраці з М. Угриним-Безгрішним — підручник “Коротка граматика української літературної мови”, який вийшов у Рогатині двома виданнями (1936, 1938).

 Напередодні Другої світової війни А. Лотоцький написав одну з найкращих своїх книжок — “Княжа слава”.

 Повернення творчості А. Лотоцького до сучасних читачів активно розпочалось у 1991 р. 1946 р. А. Лотоцького прийняли у Львові до Спілки письменників України.

 Помер письменник 28 травня 1949 р. Похований на Личаківському цвинтарі у Львові.

1
20001
20002
20003
20004

Хостинг от Макхост

Наші контакти

Go to top