Календар подій

60 років від дня народження Павла Миколайовича Гірника (1956), українського поета, лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка (2009)

 Павло Миколайович Гірник— український поет.

 ПавлоГірник народився у Хмельницькому у сім`ї письменника Миколи Андрійовича Гірника. Мати Тамара Дмитрівна – етнограф. 1973 року закінчив середню школу в Хмельницькому. Вчився на філологічному факультеті Кам'янець-Подільського педагогічного інституту (1973—1974, закінчив перший курс), 1974 року перевівся до Київського педагогічного інституту (закінчив 1977). Закінчив Вищі літературні курси (1987—1989).

 У 1984 році Павла Гірника прийняли до Спілки письменників України, а з 1996 року – він член Асоціації українських письменників. Вже на початку 80-х років йому пророкували славу поета, яких в Україні – одиниці. Проте, винятковістю свого поетичного дару він особливо не переймався. Суспільні переміни 80-х: діяльність у громадській організації “Спадщина”, в Товаристві української мови, у Русі, де крок за кроком кувалася і здобувалася українська незалежність – ось чим жив у   ті   роки   поет.   Власне,   він   став   одним   із   фундаторів Українського Народного  Руху  на   Хмельниччині,  брав  участь  у  страйкових акціях, мітингах, голодував на площі, одним із перших  розгорнув жовто-блакитний національний стяг. На початку 90-х років редагував рухівську газету “Пробудження”, з якої згодом виросла газета “Є”. Він просто інакше не міг жити тоді, коли Україні потрібні були його вчинки, його приклад, його позиція.

 А далі були біль і розчарування. Біль за тим, що не сталося, що не дає Україні стати українською, самодостатньою, справжньою. Павло Гірник – поза партіями, поза суєтою. Він пішов учителювати. Працював учителем української мови і літератури в сільських школах Вінницької області (село Непедівка Козятинського району) та Хмельницької області (село Берегелі Красилівського району), завідувачем літературно-драматичної частини Хмельницького театру ляльок. Для постановки у ляльковому театрі переклав українською мовою твори Самуїла Маршака «Котячий будинок», «Теремок». Також перекладав твори Давида Самойлова. І завжди писав і пише  вірші. Його вірші – це його молитви, його біль і любов. Це те, чим він живе.

        У зимну днину, в лиху годину
        Летіли гуси над білим ставом.
        А ватаг крикнув, що Україна,
        І серце стало.
                (Із збірки “Посвітається”).

 Поезія Павла Гірника живиться своїм корінням із подільської глибинки, із українського села – основи нації. Його поезія – це розповідь про ідею свободи, віками переслідувану,   нищену,   катовану.   Його   поезії   населені козаками, кобзарями,   побратимами,  князями-українцями. У  його  віршах зустрічаємо Северина Наливайка, Григорія Сковороду, Устима Кармалюка, Марусю Чурай, Катерину Білокур…, зрештою, простих сільських трударів, які все своє життя порпалися “… у гноях і болоті, без хліба і сну, в самоті, у морози й відлиги…”. На кожній сторінці збірки «Посвітається» відчувається неабияка напруга почуттів, таємнича магія підтексту. Це монолог про прожите і наболіле, про цінності справжні і фальшиві.

 Високо цінує поет мудре народне слово. Воно зблискує золотом у багатьох його творах, первозданністю подільської народної говірки. «Я до слова ставлюсь, як до сонця. Кожне мені світить… А сонце і обпікає, і гріє. Це те, що дано нам згори, з небес, з космосу. Мова – також з космосу. Як і Шевченкові пророцтва. Тому ніщо не мине: ні наша мова, ні Шевченко…» – каже поет.

 Павло Гірник – лауреат престижних всеукраїнських премій: імені А.Малишка за збірку “Летіли гуси”, імені П.Тичини за збірку “Коник на снігу”, імені П.Усенка за кращий цикл поезій у журналі “Дніпро”.

 Книги  митця тричі номінувалися на Національну премію України імені Тараса Шевченка: у 2001 році - збірка «За війні», у 2008 році - збірки «Коник на снігу» та «Смальта», в 2009 році - збірка «Посвітається».

Головна Національна премія України імені Тараса Шевченка присуджена Павлу  Гірнику  Указом Президента України від 2 березня 2009 року за збірку «Посвітається».Це стало ще одним свідченням  наявності глибокого таланту у цього неперевершеного майстра художнього слова. Висока відзнака підтвердила, що Павло Гірник – неповторний український поет, який гідно представляє своє покоління в сучасному літературному світі.

 Павло Гірник став істинним продовжувачем традицій Тараса Шевченка, спадкоємцем Шевченкової інтонації, Шевченкового болю і Шевченкової віри. Кобзар і сьогодні його “…муштрує”, “водить рядками”. І скресає, воскресається у Гірниковім слові “і убієнне, і грядуще”.
   У збірці “Посвітається” поет стверджує, що сьогодні “Шевченко повертається додому”:

        Не розлюби себе. Не розгуби
        Ні голосу, ні стогону, ні слуху.
        Шевченко йде дорогами доби
        І завжди обирає кручі духу.
        Іде і йтиме у тривожний час,
        І вже його не зупинить нікому.
        Ви чуєте? Минаючи Парнас,
        Шевченко повертається додому!

 «Такого поета, як  Павло Гірник, Поділля ще не мало. Та навряд чи й матиме у найближчі десятиліття» -  письменник Борис Грищук.

 «…у найкращих текстах збірки «Спрага» – таких як «Весілля», «Чураївна», «Зрада», «Коні» – вже виразно присутня ота унікальна енергетика, яка відтак зробить голос Павла Гірника не схожим ні на чий. Наразі ж важливо, що в його розумінні «маленький всесвіт джерела, В якому спрагу погамує кожний, – Поезія, яка завжди була». Важливо – бо саме в напрочуд вузьких формально рамцях отого «завжди була» поет зумів знайти колосальні можливості для розвитку. Й відтак уже в своїй другій збірці «Летіли гуси…» (К.: Молодь, 1988) постає той Павло Гірник, якого ми знаємо нині як одного з найпотужніших сучасних українських поетів – недарма ця збірка майже повністю увійшла до тому вибраного «Посвітається» (Хмельницький: Видавництво Алли Цюпак, 2008), удостоєного Національної премії ім. Тараса Шевченка» -  літературознавець Іван Андрусяк.

 «Всі, хто бодай один раз читав його вірші, з першого рядка розуміють: Гірник – поет справжній. А хто хоч трохи знає його життя, той знає й те, що Павло, крім писання віршів, більше нічого не вміє в цьому світі. Тільки – ПОЕТ. З усіх чотирьох великих літер. І невідомо, що це для нього самого: Божий дар чи кара Господня.

 Павло Гірник посланий небом творити з розсипаних тут і там літер слова й складати з них Поезію справжню. Яка не оспівує, не заколисує і не розчулює – а пропікає наскрізь, не дає ні їсти, ні спати — так болить. Вона така ж мучена, як наша історія. Така ж розпачлива, як плач немовляти, що явилося на сей грішний світ у плоті проходити випробування земним життям, спокусами, гріхами. Така ж нестримна, як народний дух. Вона жива. І вона українська» - літературознавець Світлана Кабачинська.

 «Сила поезії Павла Гірника в тому, в чому її слабість – ця поезія надто глибоко вкорінена в український культурний дискурс» - письменник, літературний критик Іван Андрусяк.

 Шевченківська пристрасть, шевченківська чистота, прозорість поетичного слова давно зробили поезію Павла Гірника відомою в Україні та за її межами. Його люблять, цінують шанувальники високої поезії і сприймають творчість Павла Гірника  як виняткове явище у модерній українській літературі.У 1985 році в московському видавництві «Молода гвардія» в перекладі на російську мову вийшла збірка Гірника «Оранка».

Творчість. Збірки поезій:

  • Гірник П. Спрага : вірші, поема / П.Гірник. – К. : Радянський письменник, 1983. – 78 с. – (Перша книга поета).
  •  Гірник П. Летіли гуси… : поезії / П.Гірник. – К. : Молодь, 1988. – 80 с.
  •  Гірник П. Се я, причинний : поезії / П.Гірник. – Хмельницький, 1994. – 95 с.
  •  Гірник П. Китайка : поезії / П.Гірник. – Хмельницький, 1994. – 31 с.
  •  Гірник П. Коник на снігу : збірка поезій / П.Гірник. – К. : Факт, 2005. – 136 с.
  •  Гірник П. Смальта : поезії / П.Гірник. – Хмельницький : А.Цюпак, 2006. – 64 с.
  •  Гірник П. Посвітається : поезії / П.Гірник. –Хмельницький: А.Цюпак, 2008. – 232 с.

Павло Гірник

«Переведіть мене через майдан...»

Віталій  Коротич                                         

                                               Ніколи босий не ходив,
                                               бо народився у сандалях,
                                               чогось чекав, когось любив,
                                               чогось досяг і можу далі.
                                               В середньовіччі покохав
                                               її, себе і Україну,
                                               утричі сьомого гріха
                                               помножив. Знав наполовину:
                                               стяжання істини ріка -
                                               у творчості і першослові.
                                               З любов'ю істину шукав,
                                               та в ній щоразу грані нові...
                                               Насправді ж істина проста,
                                               хоча і двічі триєдина:
                                               крім дому, дерева і сина,
                                              це мій майдан, наш білий став,
                                               це - я, це - ми, це - Україна.

Girnyk (1)
Girnyk (2)

Хостинг от Макхост

Наші контакти

Go to top