Павло Миколайович Гірник— український поет.
ПавлоГірник народився у Хмельницькому у сім`ї письменника Миколи Андрійовича Гірника. Мати Тамара Дмитрівна – етнограф. 1973 року закінчив середню школу в Хмельницькому. Вчився на філологічному факультеті Кам'янець-Подільського педагогічного інституту (1973—1974, закінчив перший курс), 1974 року перевівся до Київського педагогічного інституту (закінчив 1977). Закінчив Вищі літературні курси (1987—1989).
У 1984 році Павла Гірника прийняли до Спілки письменників України, а з 1996 року – він член Асоціації українських письменників. Вже на початку 80-х років йому пророкували славу поета, яких в Україні – одиниці. Проте, винятковістю свого поетичного дару він особливо не переймався. Суспільні переміни 80-х: діяльність у громадській організації “Спадщина”, в Товаристві української мови, у Русі, де крок за кроком кувалася і здобувалася українська незалежність – ось чим жив у ті роки поет. Власне, він став одним із фундаторів Українського Народного Руху на Хмельниччині, брав участь у страйкових акціях, мітингах, голодував на площі, одним із перших розгорнув жовто-блакитний національний стяг. На початку 90-х років редагував рухівську газету “Пробудження”, з якої згодом виросла газета “Є”. Він просто інакше не міг жити тоді, коли Україні потрібні були його вчинки, його приклад, його позиція.
А далі були біль і розчарування. Біль за тим, що не сталося, що не дає Україні стати українською, самодостатньою, справжньою. Павло Гірник – поза партіями, поза суєтою. Він пішов учителювати. Працював учителем української мови і літератури в сільських школах Вінницької області (село Непедівка Козятинського району) та Хмельницької області (село Берегелі Красилівського району), завідувачем літературно-драматичної частини Хмельницького театру ляльок. Для постановки у ляльковому театрі переклав українською мовою твори Самуїла Маршака «Котячий будинок», «Теремок». Також перекладав твори Давида Самойлова. І завжди писав і пише вірші. Його вірші – це його молитви, його біль і любов. Це те, чим він живе.
У зимну днину, в лиху годину
Летіли гуси над білим ставом.
А ватаг крикнув, що Україна,
І серце стало.
(Із збірки “Посвітається”).
Поезія Павла Гірника живиться своїм корінням із подільської глибинки, із українського села – основи нації. Його поезія – це розповідь про ідею свободи, віками переслідувану, нищену, катовану. Його поезії населені козаками, кобзарями, побратимами, князями-українцями. У його віршах зустрічаємо Северина Наливайка, Григорія Сковороду, Устима Кармалюка, Марусю Чурай, Катерину Білокур…, зрештою, простих сільських трударів, які все своє життя порпалися “… у гноях і болоті, без хліба і сну, в самоті, у морози й відлиги…”. На кожній сторінці збірки «Посвітається» відчувається неабияка напруга почуттів, таємнича магія підтексту. Це монолог про прожите і наболіле, про цінності справжні і фальшиві.
Високо цінує поет мудре народне слово. Воно зблискує золотом у багатьох його творах, первозданністю подільської народної говірки. «Я до слова ставлюсь, як до сонця. Кожне мені світить… А сонце і обпікає, і гріє. Це те, що дано нам згори, з небес, з космосу. Мова – також з космосу. Як і Шевченкові пророцтва. Тому ніщо не мине: ні наша мова, ні Шевченко…» – каже поет.
Павло Гірник – лауреат престижних всеукраїнських премій: імені А.Малишка за збірку “Летіли гуси”, імені П.Тичини за збірку “Коник на снігу”, імені П.Усенка за кращий цикл поезій у журналі “Дніпро”.
Книги митця тричі номінувалися на Національну премію України імені Тараса Шевченка: у 2001 році - збірка «За війні», у 2008 році - збірки «Коник на снігу» та «Смальта», в 2009 році - збірка «Посвітається».
Головна Національна премія України імені Тараса Шевченка присуджена Павлу Гірнику Указом Президента України від 2 березня 2009 року за збірку «Посвітається».Це стало ще одним свідченням наявності глибокого таланту у цього неперевершеного майстра художнього слова. Висока відзнака підтвердила, що Павло Гірник – неповторний український поет, який гідно представляє своє покоління в сучасному літературному світі.
Павло Гірник став істинним продовжувачем традицій Тараса Шевченка, спадкоємцем Шевченкової інтонації, Шевченкового болю і Шевченкової віри. Кобзар і сьогодні його “…муштрує”, “водить рядками”. І скресає, воскресається у Гірниковім слові “і убієнне, і грядуще”.
У збірці “Посвітається” поет стверджує, що сьогодні “Шевченко повертається додому”:
Не розлюби себе. Не розгуби
Ні голосу, ні стогону, ні слуху.
Шевченко йде дорогами доби
І завжди обирає кручі духу.
Іде і йтиме у тривожний час,
І вже його не зупинить нікому.
Ви чуєте? Минаючи Парнас,
Шевченко повертається додому!
«Такого поета, як Павло Гірник, Поділля ще не мало. Та навряд чи й матиме у найближчі десятиліття» - письменник Борис Грищук.
«…у найкращих текстах збірки «Спрага» – таких як «Весілля», «Чураївна», «Зрада», «Коні» – вже виразно присутня ота унікальна енергетика, яка відтак зробить голос Павла Гірника не схожим ні на чий. Наразі ж важливо, що в його розумінні «маленький всесвіт джерела, В якому спрагу погамує кожний, – Поезія, яка завжди була». Важливо – бо саме в напрочуд вузьких формально рамцях отого «завжди була» поет зумів знайти колосальні можливості для розвитку. Й відтак уже в своїй другій збірці «Летіли гуси…» (К.: Молодь, 1988) постає той Павло Гірник, якого ми знаємо нині як одного з найпотужніших сучасних українських поетів – недарма ця збірка майже повністю увійшла до тому вибраного «Посвітається» (Хмельницький: Видавництво Алли Цюпак, 2008), удостоєного Національної премії ім. Тараса Шевченка» - літературознавець Іван Андрусяк.
«Всі, хто бодай один раз читав його вірші, з першого рядка розуміють: Гірник – поет справжній. А хто хоч трохи знає його життя, той знає й те, що Павло, крім писання віршів, більше нічого не вміє в цьому світі. Тільки – ПОЕТ. З усіх чотирьох великих літер. І невідомо, що це для нього самого: Божий дар чи кара Господня.
Павло Гірник посланий небом творити з розсипаних тут і там літер слова й складати з них Поезію справжню. Яка не оспівує, не заколисує і не розчулює – а пропікає наскрізь, не дає ні їсти, ні спати — так болить. Вона така ж мучена, як наша історія. Така ж розпачлива, як плач немовляти, що явилося на сей грішний світ у плоті проходити випробування земним життям, спокусами, гріхами. Така ж нестримна, як народний дух. Вона жива. І вона українська» - літературознавець Світлана Кабачинська.
«Сила поезії Павла Гірника в тому, в чому її слабість – ця поезія надто глибоко вкорінена в український культурний дискурс» - письменник, літературний критик Іван Андрусяк.
Шевченківська пристрасть, шевченківська чистота, прозорість поетичного слова давно зробили поезію Павла Гірника відомою в Україні та за її межами. Його люблять, цінують шанувальники високої поезії і сприймають творчість Павла Гірника як виняткове явище у модерній українській літературі.У 1985 році в московському видавництві «Молода гвардія» в перекладі на російську мову вийшла збірка Гірника «Оранка».
Творчість. Збірки поезій:
«Переведіть мене через майдан...»
Віталій Коротич
Ніколи босий не ходив,
бо народився у сандалях,
чогось чекав, когось любив,
чогось досяг і можу далі.
В середньовіччі покохав
її, себе і Україну,
утричі сьомого гріха
помножив. Знав наполовину:
стяжання істини ріка -
у творчості і першослові.
З любов'ю істину шукав,
та в ній щоразу грані нові...
Насправді ж істина проста,
хоча і двічі триєдина:
крім дому, дерева і сина,
це мій майдан, наш білий став,
це - я, це - ми, це - Україна.