Календар подій

180 років від дня народження О.Я.Кониського (1836 – 1900), українського письменника, педагога, громадсько-культурного діяча

Під впливом моря чарів могутніх

росте бажання жить і жить

і під погоду і негоду

робить на Вкраїну, робить!

Олександр  Кониський

 Олександр Якович Кониський— український перекладач, письменник, видавець, лексикограф, педагог, громадський діяч. Літературні псевдоніми О. Верниволя, Ф. Ґоровенко, В. Буркун, Перебендя, О. Хуторянин та інші. (всього близько 150). Професійний адвокат, педагог, журналіст. Автор слів пісні «Молитва за Україну».

 Олександр Кониський належить до того типу письменників – і водночас громадських діячів, які, не претендуючи на перші місця в літературi певного періоду,зробили для неї, наполегливою буденною працею більше, аніж хто інший.

 Праця для України, на благо її життя та її літератури – ось лейтмотив життя Кониського, незалежно від того, в якому таборі він знаходився. Чи не найактивніший учасник всіх громадських справ, був об’єктом як похвали, так і жорсткої критики.

 Олександр Якович Кониський народився 18 серпня 1836 р. на хуторі Переходівці Борзенського повіту Чернігівської губернії в зубожілій дворянській родині, яка походила  із стародавнього чернігівського роду, якому нараховувалось понад 400 років.

 Літературну діяльність він почав у 1858. Олександр  Кониський написав близько 80 епічних творів різного жанру. Це оповідання, нариси, образки, фотографії, новели, спомини, поезії в прозі, романи, повісті тощо. В них вiн обстоював українську національну ідею, проголошував теорію малих діл. Автор популярних поезій: «Я не боюсь тюрми і ката», «На похорони Т. Шевченка», ін. В оповіданнях О.Кониський піднімає проблему соціального й національного гноблення України у царській Росії («Півнів празник», «Млин», «Спокуслива нива»), народного побуту («Хвора душа», «Старці», «За кригою»). В повістях «Семен Жук і його родичі» та «Юрій Ґоровенко» подав образи українських національних інтелігентів, просвітян-культурників.

 Як і поезії, прозові твори друкувалися в усіх українських часописах, що виходили за життя автора: в «Чернігівському листку» й «Основі» (1858—1862); у галицьких часописах — «Правді», «Ділі», «Зорі», «Слові», «Галичанині», «Меті», «Руслані», «Світі», «Літературно-науковому віснику» та ін. (1860— 1900).

 До визначення особливостей і міри таланту Кониського, а водночас і його місця в історії української літератури, зокрема прози, найоб'єктивніше підійшов Іван Франко. Оглядаючи українську прозу 70—90-х років, виділяючи за силою таланту Нечуя-Левицького та Панаса Мирного, І. Франко писав:«Обік сих двох письменників з великим епічним талантом висунувся в тих часах наперед, особливо в Галичині, Олександер Кониський. Талант без порівняння менший від обох попередніх, не глибокий, але незвичайно рухливий і ріжносторонній, він мав у Галичині далеко більше впливу від обох попередніх письменників...Якщо галицькі українці не втратили цілком інтересу до власного письменства..., то тільки завдяки продукції на Україні, завдяки тамошнім авторам, як Нечуй-Левицький, Панас Мирний, О.Кониський...».

 Проза О. Кониського різна за тематикою, неоднакова за художнім рівнем. Життєвою основою його творів стали спостереження над життям Чернігівщини, Полтавщини, а також особисті враження, винесені із часів заслання та від спілкування з людьми під час адвокатської практики.

 Вiн створив новий тип літературного твору, основні риси ярого повністю проявилися в оповіданнях «Доля одного письменника», «Тривога автора і видавника». Це, зокрема, поєднання художнього й публіцистичного елементів у створенні образу. Письменник зберігає і розвиває властивий йому принцип художньо-реалістичного розкриття дійсності, доповнюючи його публіцистичною загостреністю.

 Він залишив помітний слід і в письменстві, критиці, публіцистиці, і на ниві наукових досліджень рідної культури. Як літературний критик, одним із перших позначив віхи народницького літературознавства.

 Олександр Кониський був серед  фундаторів Літературного Товариства ім. Т.Г. Шевченка у Львові (1873), а пізніше — ініціатором перетворення його у Наукове Товариство ім. Т. Шевченка (без права комерційної діяльності).

 Однією з головних праць О.Кониського стала повна біографія Тараса Шевченка. Цій праці вiн присвятив останні десять років свого життя.Крім основного спонукання до дослідження – написання «життєпису патронаТовариства», існувала й чисто суб’єктивна причина звернення Кониського дотакої теми – його глибока повага до особи Шеченка. Життя Тараса Григоровича було для О.Кониського зразком самовідданого служіння народові. «Шевченкові спонукання, – писав О.Кониський, – завжди були чистими, високо благородними, він ніколи не відвертався від темноти і злидарства, а навпаки, завждилюбив народ, завжди тужив і страждав був з народом, з його тугою і його стражданнями, Шевченко а, в цьому його заслуга віковічна, і нас, людей інтелігентних,повернув до народа і примусив полюбити народ незрадливо».

 Тогочасна українська і російська критика прихильно зустріла книгу про Шевченка. Віддавав належне біографії і І. Франко, назвавши її «найдокладнішою з усіх, які досі були присвячені життю великого українського Кобзаря». «Сею книжкою Кониський поклав найкращий пам’ятник і Шевченкові, і собі самому»- вважав Iван Франко.

 Тривалий час ґрунтовна праця Олександра Яковича про життя і діяльність Т.Г.Шевченка несправедливо була забута і тільки iз здобуттям Української незалежної  була перевидана та отримала суспільне визнання.

 У бурхливі 60-ті рокиХІХ століття, ознаменовані небувалим суспільним піднесенням, Кониський на повну силу віддається громадській діяльності, яка, проте, не виходила за межі просвітительства.

 Для недільних шкіл Кониський видав популярні книжки й підручники («Українські прописи»(1862), «Арифметика, або щотриця»(1863), «Перша граматика, або читання» (1863)).

 1897 ініціював створення Всеукраїнської спільної організації, громадсько-політичної спілки, що мала об'єднати всі кола національно-свідомих українців. Для потреб організації він заснував у Києві видавництво «Вік», що, проіснувавши 15 років, опублікувало понад 100 книг українською мовою.

Важливу роль Кониський відіграв як критик і публіцист, сформувавши засади народницького літературознавства, народницької критики, що стала провідною на десятиліття.

 Створення гімну «Молитва за Україну», покладеного на музику Миколою Лисенком,  припадає на період його плідної праці над дослідженням життя та творчості Т. Шевченка. Коли вона народилася, точно не відомо. Але пісня більш як півстоліття була забороненою, не виконувалася на концертах, не звучала по радіо. У 90-х роках ХІХ століття її знали в Галичині. У 1903-му, коли автор музики перебував у Львові, вона лунала на концертах. Пісня зазнала певного пе-реакцентування: написана для дітей, після зміни окремих слів набула загальнонародного звучання. Виконувалась у школах, на церковних святах, світських концертах, як духовний гімн — спочатку в західноукраїнських землях, а протягом 1917—1920 років — і в Наддніпрянській Україні. А згодом знову заборонена. Не увійшла до жодного з видань творів М. В. Лисенка.

 Попри всi заборони гiмн виконувався. В ньому текст і музика зливаються воєдино, творять органічну цілісність. «Боже великий, єдиний» — одна з тих духовно-патріотичних пісень, що служили і служать високій меті національного відродження народу. Пісня широко знана в усіх країнах, де проживають українці, духовно об’єднує їх із батьківщиною.

 Помер Олександрович  Якович Кониський в Києві 29 листопада 1900 року. Похований на Байковому кладовищі.

 Свого часу І. Франко, вказавши на супереч­нос­ті світогляду та діяльності О. Кониського, підкреслив: «Одно тільки не покида­ло його, не змінялося у нього – почуття обов’язку працювати для України на користь її розвою».

 Сергій Єфремов у своїй «Історії українського письменства» підкреслював: «...поза українськими справами не можна було собі уявити цієї людини ... Такими людьми, як Кониський, найбільше держалась українська справа під той складний час, коли навіть голосу українського не чутко було, вони були не тільки робітниками, а немов прапорами цілої епохи».

 Учителем нетямущих, апостолом і трибуном українського націоналізму, прапором цілої епохи називали О. Кониського за подвижницьку, саможертовно-одержиму сорокарічну працю для відродження та збагачення духовності нації.

 Від кінця 1920-х років твори Кониського в СРСР знаходились під забороною (за винятком кількох поезій), а радянське літературознавство відносило його до «націоналістів». Певна «реабілітація» Кониського відбулася у 80-их роках ХХ ст., а в Києві 1990 перевидано його монографію «Тарас Шевченко-Грушівський».

Вшанування пам'яті

В різних містах України існують вулиці, названі на честь Олександра Кониського.

Олександр Кониський

«Молитва за Україну»

Боже великий, єдиний,
Нам Україну храни,
Волі і світу промінням
Ти її осіни.

Світлом науки і знання
Нас, дітей, просвіти,
В чистій любові до краю,
Ти нас, Боже, зрости.

Молимось, Боже єдиний,
Нам Україну храни,
Всі свої ласки-щедроти
Ти на люд наш зверни.

Дай йому волю, дай йому долю,
Дай доброго світу,
Щастя дай, Боже, народу
І многая, многая літа.

 

Koniskij (1)
Koniskij (2)
Koniskij (3)

Наші контакти

 

Go to top