Календар подій

145 років з дня народження Миколи Кіндратовича Вороного (1871-1938), українського письменника, поета, перекладача

Краще в ріднім краї милім
Полягти кістьми, сконати,
Ніж в землі чужій, ворожій
В славі й шані пробувати!

Микола Вороний

 Він був талановитим поетом, критиком, істориком, театральним діячем, пере­кладачем, актором і журналістом. Висока культура вірша,  намагання сягнути художніх поетичних вершин, збагатити українську лірику новими мотивами й образами ставлять Миколу Вороного в першу шеренгу митців-новаторів новітнього часу − поруч з Лесею Українкою, Олександром Олесем, Максимом Рильським, Павлом Тичиною, Євгеном Плужником, Євгеном Маланюком. Такою своєю діяльністю Микола Вороний сприяв оновленню української літератури, орієнтації її на найкращі європейські традиції. Він став своєрідним явищем в українській культурі кінця XIX − початку XX ст. Його поетична і публіцистична творчість посіла значне й досить помітне місце в українськiй лiтературi. На його поетичній творчості виховувалося не одне покоління українських поетів, але публіцистичний і науковий доробок митця так і залишився мало дослiдженим.

 Микола Кіндратович Вороний (псевдоніми — Арлекін, Віщий Олег, Кондратович, Микольчик, Сірюк та ін.) народився 6 грудня 1871 р. на Катеринославщині в сім'ї ремісника. Коли йому було півроку, батьки переїхали на Слобожанщину. Навчався в Харківському і Ростовському реальних училищах, згодом — у гімназії в Ростові-на-Дону,  звідки був виключений за зв'язки з народниками, читання і поширення забороненої літератури. Перші вірші Вороний почав писати, ще навчаючись у Харківському реальному училищі. У 1893 р. він надрукував перший вірш «Не журись, дівчино». З того часу його твори  часто друкувалися в періодичних виданнях, альманахах.

 Три роки перебував під наглядом поліції із забороною вступати до вищих навчальних закладів Росії. У 1895 р. виїхав за кордон і навчався спочатку у Віденському, а потім Львівському університетах на філософському факультеті. У Львові зблизився з І. Франком, який справив великий вплив на формування світогляду, літературно-естетичних поглядів молодого поета.

 Микола Вороний працював бібліотекарем і коректором Наукового товариства ім. Т. Шевченка, режисером українського театру товариства «Руська бесіда», в редакції журналу «Життє і слово», де вів рубрику «Вісті з Росії». Допомагав І. Франкові у виданні газети «Громадський голос» і «Радикал», деякий час був неофіційним редактором журналу «Зоря». З 1897р. був актором театральних труп М. Кропивницького, П. Саксаганського, О. Васильєва та інших. У 1901р. Вороний залишив сцену, служив в установах Єкатеринодара, Харкова, Одеси, Чернігова.

 У 1910 р. Микола Вороний оселився в Києві, працював у театрі М. Садовського, викладав у театральній школі. Після загибелі УНР (Української Народної Республіки)  вiн не сприйняв радянської дійсності та емігрував за кордон у 1920 р. Жив у Варшаві, де здружився з польськими письменниками.

 З 1911 року вийшли збірки творів М. Вороного: «Ліричні поезії»(1911), а у 1913 — збірка «В сяйві мрій». У Катеринодарі були надруковані твори «Євшан-зілля» (1917), а в Черкасах — «Поезії» (1920). 

У 1921 р. у Варшаві письменник видав збірку «За Україну!».

 1926 року вiн  повернувся в Україну, переїхавши до Львова. Викладав в українській драматичній школі при Музичному інституті імені М. Лисенка, деякий час був директором цієї школи. В 1928  переїхав до Києва, де  i відсвяткував 35-ліття своєї літературної творчості.

 1934-го М. Вороного заарештовано як польського шпигуна. Деякий час вiн перебуває у Воронежі, потім вислано на Одещину. Немає для поета нічого страшнішого, ніж опинитися на положенні підозрілого, а потім і ворога. Тому є багато прикладів. Коли за правління  Сталіна почалися переслідування за політичними мотивами, Миколі Вороному пригадали все. Адже поет за часів революції сумнівався в доцільності такого способу боротьби, вагався, потім емігрував до Польщі й кілька років перебував там. Крім того, твори Вороного аж ніяк не оспівували радість соціалістичного будівництва. 7 червня 1938р. письменник був розстріляний.

 Вивчення архівів КДБ (комітет державної безпеки) дозволило документально точно визначити, що Вороний проходив по груповій справі з традиційним для того часу формулюванням «за участь у контрреволюційній військово-повстанській організації» і 29 квітня 1938 року особлива трійка при НКВС (народний комітет внутрішніх справ) Одеської області розглянула «справу тринадцятьох» і всім винесла вирок – «розстріляти».

 Президія Кіровоградського обласного суду 10 листопада 1957 р. постанову трійки УНКВС  стосовно М. Вороного (та інших 12 осіб) скасувала, а справу на них припинила. Про реабілітацію поета клопоталася президія правління Спілки письменників України.

 Після реабілітації М. Вороного вийшли такі його книги: «Вибрані поезії» (1959), «Твори», «Театр і драма» (1989).

 Перу М. Вороного належить низка перекладів із світової поезії, зокрема «Інтернаціоналу», «Марсельєзи», «Варшав'янки», творів Ю. Словацького, О. Пушкіна, М. Гумільова, Данте, П. Верлена, М. Метерлінка та ін.

 Перекладацький здобуток М.Вороного збагатив українську літературу кращими зразками світової поезії, зокрема й поезії французьких символістів, чиї впливи на творчість українського митця є незаперечними.

 Вороний — автор ряду мистецтвознавчих і театрознавчих розвідок літературознавчих статей, театральних рецензій.

 Своєю творчістю він обстоював думку про необхідність модернізації української літератури, орієнтації її на Європу. Поет був переконаний, що любити свою землю, свій народ – це не означає обов'язково вихваляти, тому в нього є твори, в яких висміюється національна обмеженість, псевдопатріотизм. Образ підневільної, рідної поетові землі гарячим струменем проходить через усю його творчість. Не може примиритися зболена душа поета з тим, що «... люди − невільники німі, на їх устах печать». Не коритися долі, а боротися: «За Україну, За її долю, Зачесть і волю, За народ!» − таке творче кредо Вороного-патріота.

 Написаний вірш «За Україну!» настільки щиро передавав почуття поета, що композитор Я.Ярославенко поклав її на музику. І ця маршова пісня виконувалась і виконується на урочистостях української громадськості.

 Творчість Миколи Вороного довгий час була «білою плямою» в історії української літератури. Але вiн повернувся до читачів ii став невiд`ємною частиною того підмурку, на якому стоїть  українська поезія.

 Микола Вороний

ЗА УКРАЇНУ!

За  Україну
З  огнем  завзяття
Рушаймо,  браття,
Всі  вперед!
Слушний  час
Кличе  нас  —
Ну  ж  бо  враз
Сповнять  святий  наказ!
За  Україну,
За  її  долю,
За  честь  і  волю,
За  народ!
 Ганебні  пута
Ми  вже  порвали
І  зруйнували
Царський  трон,
З-під  ярем
І  з  тюрем,
Де  був  гніт,
Ми  йдем  на  вільний  світ!
За  Україну,
За  її  долю,
За  честь  і  волю,
За  народ!
 О,  Україно!
О,  рідна  Ненько!
Тобі  вірненько
Присягнем.
Серця  кров
І  любов  —
Все  тобі
Віддати  в  боротьбі!
За  Україну,
За  її  долю,
За  честь  і  волю,
За  народ!
Вперед  же,  браття!
Наш  прапор  має,
І  сонце  сяє
Нам  в  очах!
Дружний  тиск,
Зброї  блиск,
В  серці  гнів
І  з  ним  свобідний  спів:
За  Україну,
За  її  долю,
За  честь  і  волю,
За  народ!

Voronyi (1)
Voronyi (2)

Go to top