Календар подій

135 років від дня народження Вірджинії Вулф (1882—1941), англійської письменниці, критика, літературознавця, перекладача

Безглуздо намагатися зрозуміти людей.

 Треба схоплювати натяки —

не зовсім те, що говориться,

однак  і не цілком те, що робиться.

Вірджинія Вулф

 Книги англійського класика Вірджинії Вулф увійшли в золотий фонд світового модернізму та переведенi на 50 мов світу.

 Сьогодні  у лiтературознавцiв та читачiв вже не викликає сумнівів той факт, що саме творчість цiєї письменницi багато в чому визначила напрямки розвитку світової прози в ХХ столітті і стала поворотним пунктом у формуванні такого феномену як жіноча проза. Її найменше цікавив сюжет і характери героїв, вона постійно займалася вивченням і пильним розглядом того, що сама називала «зникаючою особистістю».

 Біографія письменницi сповнена загадок, нервових зривів та пристрасної любові.

 Вірджинія Вулф народилася 25 січня 1882-го року в Лондонi. Насправді її звали Аделіна Вірджинія Стівен – це потім вона відмовиться від свого першого імені, а Вульф – прізвище чоловіка.  Від своїх батьків Вірджинія успадкувала красу (її мати Джулія Дакуорт була відомою красунею iз сім'ї потомствених, гордих і замкнутих аристократів) і розум (її батько сер Леслі Стівен був одним з провідних літераторів Англії). Будинок Стiвенiв був найвідомішим літературно - художнім місцем серед артистичного, «богемного» Лондона. Коли померла мати, Вірджинії  виповнилося 13 років  і крихкий свiт в будинку був зруйнований. Саме в той момент вона пережила свiй перший психічний зрив.

 Вірджинія навчалася в столичному коледжі для дівчаток і потроху почала писати, спочатку це  були критичні статті. Вона також важко перенесла смерть батька, хоча їй вже  виповнилося 22 роки. Разом з усією ріднею майбутня письменниця переїхала в Блумсбері (район Лондона, де жили представники мистецтва, художньої еліти). Їхнiй будинок стає осередком молодих людей з передовими поглядами, який одержав назву «блумсберійської групи».  Своєю вищою цінністю вони проголосили дружнє спілкування, пошуки нових форм у всіх видах мистецтва, боротьбу з усiм старим, взагалі, повалення авторитетів!  Серед членів суспільства були: поет Томас Елiот, літературознавець Роджер Фрай, романіст Едуард Морган Форстер, філософ Бертран Рассел і журналіст - критик Леонард Вулф, майбутнй чоловiк Вірджинії.

 Перша літературна рецензія майбутньої письменницi була опублікована в газеті «The Guardian», у грудні 1904 року.  У 1905 вона починає свою письменницьку кар'єру. Перші публікації — це статті та рецензії для літературного додатку до «The Times» та інших видань, присвячені творам класиків та сучасних авторів. Літературно-критична діяльність - не епізод у творчій біографії письменниці.Вона співробітничала з «The Times»  більш тридцяти років, за цей час з - під її пера вийшли більше сотні рецензій, статей і есе. Її критичні нариси й огляди користувалися популярністю у читачiв.

 У 1907 Вірджинія пише  роман «Хвилi», де оповідає  сімейнi історії і своє ставлення до них. Офіційно книга писалася для першої дитини рiгної  сестри, але насправді це була спроба психологічної самотерапії.

 У 1912 роцi Вірджинія виходить заміж за журналіста і письменника Леонарда Вулфа. Шлюб став інтелектуальним союзом поважаючих один одного людей. Леонард створив практично ідеальні умови для письменницької діяльності своєї дружини. Вони прожили разом 29 років. Їхній союз друзі називали «зразком щиросердечного взаєморозуміння і емоційної підтримки».

 В наступний рік після заміжжя Вірджинія завершила роботу над своїм першим романом, після чого з нею стався найважчий в її житті нервовий зрив, від якого вона оправилася тільки через два роки. В 1915 році виходить її перший роман — «По морю геть». Прототипом головної героїні можна сміливо вважати саму В.Вулф. У центрі роману знайомство юної особи з суспільством і конфлікт, який виникає при цьому. Це перший роман Вулф, в якому вона більш традиційна, це ще не потік свідомості, читати його легше, ніж наступні романи.

 Спроба розкрити душу, уловити її найтонші переливи, потаємні  метання, усю її сховану від зовнішнього світу життя - от  такою є особливiсть творчої манери -  письменницi Вірджинії Вулф.

 Наступний роман  «Подорож назовні» (1915), багатий «внутрішніми монологами», не приніс їй слави.

 Зате  роман «Місіс Деллоуей» (1925)  критики називали  досконалим. Читач знайомиться лише з одним днем представниці вищого суспільства Кларісси Деллоуей, що живе в Англії, оговтуючись від Першої світової війни. Місіс Деллоуей, процвітаюча світська дама, нещаслива майже все життя, вона не відбулася як особистість і як мати, але усвідомлює це лише в один літній день,  зустрівши випадково Пітера Уелша, старого знайомого і неусвідомлену, заховану, задавлену першу любов...

 А Пiтер, що втратив у житті багато чого: улюблену жінку, друзів, ідеали, розгублено робить крок назустріч місіс Кларисі. Роман закінчується фразою: «І він побачив її…»  усе обривається на півслові, сон душі закінчений. Життя героїв тільки починається i все ще може бути. 

 Про свiй роман сама письменниця говорила: «Я прийнялася за цю книгу, сподіваючись що зможу виразити в ній свой відношення до творчості. Треба писати із самих глибин почуття , - так впить Достоєвський». Судячи з захопленних  відгуків преси і читачів Вірджинія Вулф  впоралася зi своїм завданням.

 Вірджинія Вульф стала законодавицею  нової манери письма - де сюжет може обірватися на півслові, де замість звичного світу дії присутнiй «тайнопис душі», де авторське слово спонукається більш почуттями і схоже з акварельними замальовками. Багато романів письменницi написані у манері  потоку свідомості, у манері – мовчання(«На маяк», «Хвилі»).

 Про сімейство Ремзі (вірніше, про два  відвідання ними заміського особняку на шотландському острові) оповідає наступний роман «На маяк» (1927). Цi   візити розділені десятиліттям. У сюжеті широко використана техніка так званого «потоку свідомості». Письменниця описує свої дитячі відчуття – коли вона, зовсім юною, проводила час в приморській глушині. А в парі Ремзі вгадуються риси улюблених батьків  Вірджинії. Роман екранізований на британському телебаченнi в 1983-му році.

 У 1928 році Вульф написала роман «Орландо» - фантасмагоричну біографію, де життя ефемерного головного героя, що стає чоловіком, жінкою, триває протягом трьох століть. Герой живе в епоху правління Єлизавети I – старіюча королева відрізняє його з усього натовпу придворних. Неймовірним чином юнак отримує безсмертя. І після нещасного роману з російською дівчиною він перевтілюється в жінку. Салонне життя не приваблює Орландо, але, зрештою, вона знаходить свою любов і  щастя материнства.

 Цей роман названо «самим довгим і самим чарівним любовним листом в історії літератури». В 1992 роцi режисер Саллi Поттер зняв   однойменний фільм. Картина була визнана кращим фільмом на Венеціанському кінофестивалі і отримала ряд інших престижних кінонагород.

 Творчість Вулф багата на образність, метафоричність, споглядання в глибини внутрішнього світу людської особистості. Роман «Хвилі» вважається найбільш експериментальним твором письменницi.  Працюючи над романом, Вулф записала в щоденнику: «Це повинна бути абстрактна містична п’єса: п’єса-поема». «Хвилі» складаються з дев’яти частин (періодів), які відповідають основним етапам людського життя. У міру руху часу змінюється світовідчування героїв, їхнє сприйняття оточуючого. У дитинстві вони радуються й дивуються всьому. А потім приходять шкільні роки, коли кожному доводиться увійти в раніше невідомий свiт. І от: «Ми вже закінчили. Ми ніде. Ми несемося в поїзді по Англії…». Що чекає кожного? Поїзд рухається назустріч життю. Шестеро людей зустрічаються знову. Сумом пронизана  ця зустріч і перед кожним питання: «Що зробив ти зі своїм життям?». Заключна частина складається з монологу одного героя, що закінчується словами про двобій Життя й Смерті.

 У романi «Роки» написаному у 1937 роц i мова йде про життя декількох поколінь сім’ї Парджитер, починаючи з 1880 р. і до закінчення Першої світової війни. Куди пливе потік життя? Куди несе він людей? А що ж далі? Ці ключові питання залишаються без відповіді.

 Взагалi письменниця створила не так вже й багато творів тільки тому, що була дуже уважною до написаного, переробляючи свої тексти десятки разів.

 Ще з початку своєї письменницької кар'єри Вірджинія Вулф користувалася повагою і широкою популярністю. Коли їй було вже 40, вона стала широко відомим романістом, чиї книги видавалися величезними тиражами і швидко розкуповувалися. Визнання і слава доставляли Вірджинії більше гіркоти, чим задоволення.

 Через п'ять років після одруження Вірджинія разом з чоловіком  заснувала елітарне видавництво «Хогарт Прес», що існує і понині. Вона допомагала чоловікові в сімейному бізнесі, сама набирала та редагувала книги, а він був добрим ангелом-охоронцем для письменниці, підтримував дружину. У видавництвi були надруковані всі твори подружжя, а також перекладені Вулф книги російських класиків: Сергiя Аксакова, ЛьваТолстого, Iвана Тургенєва.

 Нервові зриви ставали  письменницi все частіше. У розпалі Другої Світової війни Вірджинія відчула, що знову впадає в божевілля.  У Лондоні під час бомбардування був зруйнований їхнiй будинок, знищена бібліотека, повна рідкісних книг — для Вірджинії це було знаком не особистої втрати, але краху культури та цивілізації в цілому. Леонард був євреєм, у разі вторгнення німецьких військ його доля була б сумною. Вірджинія і Леонард домовилися, що як тільки буде оголошено про вторгнення, вони разом покінчать життя самогубством. Протягом 1940-1941 психічний стан Вулф погіршувався.

 Перебуваючи в глибокій депресії від усього пов'язаного з війною, будучи психічно виснаженою роботою над романом  «Між актів» та не в силах страждати більше від своїх нервових припадків, вона наповнила кишені камінням і кинулася в річку Оус. Їй було 59 років. Це сталося 28 березня 1941 року. Вона залишила зворушливі записки чоловіку та сестрі, просила вибачення,  що більше не може ускладнювати їм існування. Такий фінал захотіла для себе Вірджинія Вулф.

 Однi з найвагоміших складових літературної спадщини письменниці – щоденники (їх вона вела постійно) в 4-х томах  і п'ятитомне зібрання листів, вийшли вже після її смерті.

 Вірджинія Вулф першою в світовій літературі  зважилася привернути увагу до особливостей соціального досвіду жінок, допомагаючи їм ставати «видимими» в суспільстві та реалізувати можливість психологічної відвертості, досі  забороненої для них. Новаторські твори Вулф показували сучасницям письменниці шляхи протесту проти всього патріархального у їхньому життi. Знаменитi есе Вірджинії «Власний простiр» (1929), а також роман «Три гінеї» (1938) донині вважаються основними творами феміністичної літератури.

 Бiографiя та творчiсть письменницi завжди привертала увагу митцiв.

 Інтерес до її творчості пожвавився після створення американським драматургом Едвардом Олбі п'єси під назвою «Хто боїться Вірджинії Вульф?» (1962), за якою був знятий однойменний фільм (1966). Екзальтовану і глибоко нещасну героїню - кiноаналог Вулф - зіграла у фiльмi молода Елiзабет Тейлор, яка отримала за цю роль «Оскар». І п'єса, і фільм мали досить віддалене відношення до реальної біографії письменниці, зате були наповнені гострим драматизмом і психологізмом, тому, що  властиве творам письменницi.

 Є ще й російський фільм знятий за п'єсою Едварда Олбі в 1992 році.

 В 1998 роцi виходить роман письменника Майкла Каннiнгема «Годинник», за яку вiн отримує Пулітцерівську премію 1999 року. Роман розповідає про один день з життя трьох жінок, знаменитої англійської письменниці Вірджинії Вулф, домогосподарки Лорi Браун з Лос-Анджелеса 1950-х і сучасної нью-йоркської лесбіянки Кларісси Воган, чиї долі химерно пов'язані з книгою Вулф «Місіс Деллоуей».

 У 2002 році режисером Стiвеном  Долдрiвом знято  однойменний фільм, в якому роль письменниці зіграна Ніколь Кідман. За роль британки Ніколь Кідман отримала свій єдиний «Оскар».

 У кожної людини є своє минуле, сховане в ньому,

 як сторінки книги, відомої лише їй; а її друзі

 судять лише по заголовку.

                                                                                     Вірджинія Вулф

Наші контакти

 

Go to top