Календар подій

110 років від дня народження Костя (Костянтина) Михайловича Герасименка (1907-1942), українського поета і драматурга

І я признаюся – люблю я степ.
Люблю дівчат, люблю сади і дині.
І пісня хай моя так само проросте
Густим катраном повсякчас і нині.

Кость Герасименко

Вiн був поетом високого обдарування. Його поезія була наповнена живим духом часу – перших трудових п’ятирічок, воєнного передгроззя та перших рокiв всенародної вiйни. «Герасименко був поет в справжньому сенсі слова, -згадує М. Рильський.- Він був простий, навіть підкреслено простий, а іноді і трохи суворий; він ненавидів будь-яку позу, аффектацию, гостро відчував найменшу фальш і в людських стосунках, і в книгах. Він мав дар мислити конкретно, мислити образами, що, як відомо, і становить суть поета. Для свого натхнення... вінне шукав доконче «високих» предметів, риси поезії він черпав часом із найпрозаїчніших джерел».

Кость МихайловичГерасименко народився 11 травня 1907 року у селі Прихідьки  на Полтавщині, у родині вчителя.

Закінчив Пирятинськi педагогiчнi курси. Служив у армії, потому працював  вчителем  української мови і літератури в  селі Калинове Амвросіївського району на Донбасі.   

 Вірші почав друкувати у 1925. Першою публікацiєю став вiрш «Батрацька згадка». Поетичнi доробки Герасименка з`являються друком у місцевій пресі та в журналі «Забой». Молодий літератор бере активну участь в роботі письменницької організації Союз пролетарських письменників Донбасу «Забой».  Вже у 1932–1934 роках Кость Герасименко працює у редакції  журналу «Літературний Донбас». Перша поетична збiрка  поета «Зріст» виходить у 1933 роцi.

В 1934 році поет написав вірш «Скрипаль», який був підданий нищівній критиці. У цій поетичній мініатюрі молодий поет прагнув передати внутрішній душевний стан композитора, коли той пише музичний твір, навіюваний природою та внутрішнім станом душі. Кость Герасименко був виключений із членів спілки письменників, позбавлений роботи і звинувачений у відривi  вiд життя трудового народу.

У 1935-му Кость Герасименко переїздить до Києва. Спочатку працює на Київськй кіностудії художнiх фільмів, потім цілком віддається літературній діяльності.  Швидко стає відомим і успішним столичним поетом. Читач захоплюються щирістю його поезії та абсолютною відповідністю її настроям того часу. В лiричних поетичних доробках Герасименка поєдналися висока емоційність, задушевність та  філософська зосередженість авторської думки. Ним створено галерею колоритних портретів сучасників, художнi інтерпритацiї образiв світової та вітчизної літератур.

З ним товаришували та підтримували його класики української радянської літератури – Павло Тичина, Максм Рильський, Микола Бажан, Олександр Довженко, Андрiй Малишко. М. Рильський високо цінував творчість Костя Герасименка, присвятивши йому вірш «Ніч колихала так ласкаво», опублiкованому у збiрцi «Збір винограду» (1940).

Далi одна за одною з'являються його книги: «Вересень» (1935), «Пам'ять» (1938, 1977),  «Дорога» (1939), «Портрет»(1941).

Своїми вчителями в лiтературi Кость Герасименко вважав Тараса Шевченка і Володимира  Маяковського. Закоханiсть в творчість Тараса Шевченка, поет висловловив у  віршах, присвячених великому Кобзаревi.  Також ним була написана  поема «При битій дорозі» (1939), за сюжетом поеми Т. Шевченка «Катерина».

Дізнавшись про намір композитора Михайла Вериківського приступити до написання опери «Наймичка» за поемою Тараса Шевченка, Максим Рильський знайомить  його з молодим, але досвідченим в даній темі поетом Костем Герасименком. Знаючи, яке трепетне вiдношеня Герасименка до творчостi Тараса Шевченка, Максим Тадейович рекомендував Михайлу Івановичу Костя в якості лібретиста. Над лібрето поет і композитор працювали разом, не раз консультуючись з Рильським. У 1940 році опера «Наймичка» була фактично завершена. В Київському оперному театрі розпочалися репетиції трупи. Але війна перешкодила довести оперу до сцени.

Написана Костем Герасименком драматична поема «Легенда» (1940) — була поставлена 1941 в Одеському театрі Революції. Того ж року вона була відзначена першою перемією на Всесоюзному конкурсі на найкращу п'єсу. Опубліковано її було вже  смертi поета, в 1957роцi,  під назвою «Легенда про матір». Твір присвячено подіям громадянської війни 1918–1920 та боротьбі за утвердження радянської влади в Україні.

Крім віршів і п'єс, Герасименко писав також нариси, оповідання, літературно-критичні статті. Переклав деякі поетичні твори: з польської мови — Адама Міцкевича, з російської мови — Володимира Маяковського, Павла Безпощадного.

З початком Великої Вітчизняної війни К. М. Герасименко – на фронті. В одному з листів до дружини Ірини Михайлівни Вериківської він писав: «Мені випала честь бути на війні…». На початку війни Микола Бажан організував фронтову агітбригаду письменників до складу якої був включений i  Кость Герасименко, який виступав  перед бiйцями зi своїми вiршами. Згодом вiн служить при політвідділі Південного фронту  військовим кореспондентом газет «Знамя Родины» та «Звезда Советов». В них друкують його вірші, кореспонденції, нариси, фельєтони українською і російською мовами.

Навесні 1942 року Кость Михайлович  мав короткочасну відпустку до Уфи, де перебувала в евакуацiї його сім`я. Там Максим Рильський та Натан Рибак — допомогли поету упорядкувати і видати маленьку збірочку російських віршів «На Южном фронте» і влаштували на його честь урочистий літературний вечір.

У вересні 1942 року в боях на Північному Кавказі Кость Герасименко був тяжко поранений і невдовзі помер, похований у братській могилі.

По смерті поета, після закінчення війни,  виходили його збірки: «Вибране» (1946, 1955), «Поезії» (1950, 1985), «Пам’ять» (1977).

Окремі твори Герасименка перекладено російською, білоруською, молдавською, болгарською, англійською мовами.

З болем тяжкої втрати, зворушливо-тепло писав про Костя Герасименка Максим Рильський: « Бо був він не тільки поет, не тільки воїн, а й людина величезної щирості і трохи сором'язливої любові до людей. І я гордий, що мав право називати його своїм другом».

«Для романтично піднесеної натури Костя поезія була природною стихією. Писав вірші легко, швидко, майже начисто. Читав просто і гарно, і вся його постать випромінювала при цьому потужну енергетику» – писв у своїх спогадах про поета Леонід  Вишеславський,

На честь Костя Михайловича Герасименка названа вулиця у містi  Києвi, у мiстi Пирятині йому встановлено меморiальну дошку.

11009
11010

З ФРОНТОВОГО БЛОКНОТА

                                         Ідіть, думи, на Вкраїну.
                                                         Т. Шевченко

По світанку ревли гармати,
А коли зайнялась зоря,
Захотілось перечитати
Том улюблений «Кобзаря».

На війні не буває часу
Для сердечних, для ніжних слів,
Але серце й любов Тараса
Відчуваєш крізь бурю днів.
Прочитаєш — і стануть сниться
Жито, поле, густий курай,
Каламуть березнева, птиці,
Що вертаються в рідний край.
Краю рідний, не зовсім гоже
Нам про тихі стежки співать,
Але мрією ти ворожиш,
Від якої не можна спать.
Тільки б бачить тебе і слухать,
Йти б до тебе крізь бурю і сніг,
Де обніжками, в завірюху
Вічний слід Кобзаря проліг.
Тільки б знати, що тут, над тином,
Вишня рідна колись зросла,
Що Шевченкова Катерина
Тут кудись невідомо йшла,
Та обняти б струнку тополю
І сказати, що кожен з нас
Мав і має священну волю,
Для якої страждав Тарас.
Краю рідний, хоч вітром синім
Нам дмухни із далеких меж,
Ти під катом не зігнеш спину,
Ти в крові і в грозі встаєш!
Чорний крук на розпутті кряче,
Оживає Холодний Яр,
І з концтабору йде незрячий,
Непокірний, грізний Кобзар.
Він заходить у кожну хату,
Він від нас роздає листи:
Бийте ворога- супостата,
Підривайте, громіть мости!

І об землю гримлять кайдани,
І палає в пожежах путь,
З смолоскипами партизани
Нам назустріч, побідно йдуть.

Б’ють гармати, палає небо...
Краю рідний, вишневий край,
З «Кобзарем» я іду до тебе,
З словом рідним, простим. Чекай!..

Кость Герасименко

Наші контакти

 

Go to top