Сама назва свята походить від імені християнського пророка Іоанна Хрестителя, чиє Різдво також відзначають цього дня. Після прийняття християнства українці почали відзначати народне свято з новою назвою «Івана Купала» за юліанським календарем, а за вживаним нині григоріанським воно зсунулося у ніч з шостого на сьоме липня.
Існує повір'я, що на Івана Купала здійснюються будь-які бажання. «У цей день дуже сильна енергетика, небо відкрите для прохань», - стверджували нашi пращури.
Очищення вогнем та водою має важливе значення в купальській обрядовості. Вогонь розпалюють ввечері і підтримують полум'я аж до ранку. Стрибки через купальське вогнище супроводжуються примовляннями та ворожіннями «на силу, на здоров'я, на красу, на врожай». Святковим ранком усі мають скупатися у цілющій воді. Взагалі раніше лише після Івана Купала починали купатися в річках. Люди вірили, що святий дух свята проганяє з води всю нечисть, аж до самого Дня Пророка Іллi (2 серпня).
Одна iз традицій купальських свят є пошук пари, створення сім'ї. Ворожіння на кохання, на одруження – кидання вінків, здавна мало символічне значення. Дівчата власноруч збирали та плели два вінки, які наступного ранку кидали на воду. Якщо два вінки зійдуться – цього року утвориться пара і дівчина одружиться. Якщо один вінок тонув – дівчина цього року заміж не вийде.
Ще здавна Купала вважають святом молоді, святом кохання. Дорослі чоловіки та жінки теж приходять на гуляння, однак участі у співах вони не беруть.
Звичаї свята пов'язані не тільки з вогнем і водою, але також і з травами. Квіти і трави, зібрані на свято Івана Купала, сушили і берегли. Такі трави вважалися цілющими, ними обкурювали хворих і нещасних, проганяли всяку нечисть і використовували для інших обрядів.
Протягом цього свята всі веселилися, водили хороводи і співали, влаштовували застілля. Наші пращури раділи цьому дню і вірили, що купальські обряди допоможуть їм захистити свій дім і близьких, зміцнити здоров'я і попросити у долі щастя.