Календар подій

150 років від дня народження Джона Голсуорсі (1867–1933), англійського письменника, драматурга, поета

А все ж книги - радість

і відпочинок; і вони потрібні.

Джон Голсуорсi

 

 Ще за життя Голсуорсі визнали сучасним британським классиком XX столiття. Його вплив на уми свого і наступних поколінь було настільки великим, що його вважали спадкоємцем Бальзака, Толстого, Тургенєва та інших видатних класиків. Співчутливий інтерес до скривджених і знедолених, зіткнення, за  словами письменника, «з світом тіней, якi рухаються у вузьких провулках і живуть як Бог послав», дозволили відобразити Голсуорсі життя в усьому розмаїтті доль і людських типажів.

 В 2015 BBC провело опитування літературних критиків світу за межами Великої Британії і склала список 100 найкращих романів, написаних британськими авторами, за оцінками небританців. До панелі журі були запрошені критики, які мешкають і працюють по всьому світу – від США і континентальної Європи до Австралії, Африки, Азії, Індії та Близького Сходу.  На 91 мiсцi опинився  роман «Сага про Форсайтів» Джона Голсуорсі.

 Недаремно його друг і літературний порадник Е. Гарнет назвав Джона Ґолсуорсі «квіткою найкращих англійських традицій».

 Гуманіст і демократ, письменник понад усе цінував особисту і професійну незалежність, навіть відмовившись від дворянського звання, запропонованого йому урядом Ллойд-Джорджа в 1918 роцi. Своїм завданням письменника він вважав «прагнення до правди».

 Неухильно дотримуючись правила писати щоранку, Голсуорсі залишив велику літературну спадщину написавши: 20 романів, 27 п'єс, 3 збірки віршів, 173 новели, 5 збірників есе, щонайменше 700 листів та безліч нарисів і заміток різного змісту. 

 Джон Голсуорсі  народився 14 серпня 1867 року в англійському місті Кінгстон-Гілл (графство Суррей, зараз у складі Лондона), в заможній родині нотаріуса. Його батько любив мистецтво, літературу, зачитувався Дікенсом, Текереєм, обожнював Тургенєва. За народженням і вихованням письменник належав до тієї самої верхівки середнього класу, яку з такою любов'ю і нещадністю змалював у  своїх книгах.

 Oсвіту він здобув найкращу, Навчався на адвоката в привілейованій школі Харроу, потім в  Оксфордському університеті на юридичному факультетi. В університеті став відомим спортсменом в грі в крикет і футбол. В студентські роки захоплювався  літературною творчістю та театральним мистецтвом.

 Ставши в 1890 р адвокатом, він так і не зайнявся юридичною практикою, вважаючи за краще жити в своє задоволення, багато читати і подорожувати. Всупереч волі родини, у віці 28 років Джон Голсуорсі вирішив для себе, що стане письменником.

 У 1897 р виходить його перша книга невеликих оповідань «Від чотирьох вітрів», підписана псевдонімом Джон Сінджон. Згодом письменник, незадоволений цією книгою, скуповував і спалював її нерозпродані екземпляри. Цим же псевдонімом літератор користувався і для публікації ще кількох робіт. Вже через рік він видав перший роман «Джослін», в 1900 р — роман «Вілла Рубейн».

 Справжнім початком своєї літературної діяльності Голсуорсі вважав книгу оповідань «Людина з Девона» (1901), де вперше з'явився один з представників сімейства Форсайтiв, якi згодом стають основними героями соціально-психологічних романiв письменника. У 1901 вийшов ще один збірник оповідань, в якому фігурувала сім’я Форсайтiв — це був початок реалізації задуму, на який пішло більше 30 років.

 Період перших літературних спроб і невдач завершився у 1904 році серйозним романом «Острова фарисеїв», який відкрив цілу серію  соціально - побутових епопей Голсуорсі. Книга примітна тим, що вперше письменник опублікував книгу під справжнім ім’ям. Під впливом Тургенєва, Мопассана і Толстого  Голсуорсі протягом трьох років писав і переписував цю свою п'яту книгу. У романі піднімалася одна з головних тем усієї творчості письменника: моральна черствість, яка призводить до деградації особистості.

 У 1905 році Джон Голсуорсі одружився на Аді Пірсон, колишній дружині двоюрідного брата. Протягом десяти років до цього одруження Голсуорсі таємно зустрічався зі своєю майбутньою дружиною. Ада Голсуорсі підтримала прагнення чоловіка стати письменником, їй судилося стати його секретарем, його музою, його товаришем ... За визнанням письменника, найкраще йому працювалося під акомпанемент її гри на роялі. Не випадково в його творах так багато сюжетів, пов'язаних з музикою. Крім того, дружина поклала на музику його девонширськi (девонські) пісні, а також стала співавтором письменника при створенні англійської лібрето опери Ж Візі «Кармен».

 Свою подяку долі за цю зустріч Джон Голсуорсі висловив у присвяті дружинi самого знаменитого свого твору – «Саги про Форсайтів»: «...тій, без чиєї підтримки, співчуття і критики я не зміг би стати навіть таким письменником, яким я  є».

 Можливість жити разом, не ховаючись, з коханою жінкою надихнула Голсуорсі на роман «Власник», який був закінчений у 1906 році, і в якому описаний невдалий шлюб Ади на прикладі відносин Сомса і Ірен Форсайт. Цей роман, приніс автору репутацію серйозного письменника, про Голсуорсі заговорили i як про великого письменника. У ньому у повному складі вийшла на сцену сім'я Форсайтів. Успіх «Власника» наштовхнув Ґолсуорсі на думку розгорнути  тему роману у формі трилогії. Над трилогією «Сага про Форсайтів» Джон Голсуорсі працює з 1906 по 1925 роки.

 До багатотомної епопеї «Сага про Форсайтів» письменник помістив новелу «Порятунок Форсайта» (1901), роман «Власник» (1906), новели «Останнє літо Форсайта» (1918), «Пробудження» (1920) , романи «В петлі» (1920), «Здається в найм» (1921). Ці твори склали першу частину трилогії, що вийшла в 1922. Книги мали шалений успіх і принесли їх автору статус ключової фігури англо-американської літератури. Коли в 1922 р трилогія «Сага про Форсайтів» вийшла одночасно в Лондоні і Нью-Йорку, читачі книгу просто-таки розбирали. За короткий проміжок часу кількість примірників «Саги», розпроданих по обидва боки Атлантики, досягло шестизначного числа. Популярність автора «саги» була настільки велика, що навіть Стівен Кінг - один з видатних письменників XX століття писав в одному зі своїх романів ( «Мiзерi») про те, що якась жінка заявляла, що не помре до тих пір, поки не дізнається до кінця, що сталося з Форсайтами. Cам же письменник справедливо вважав форсайтiвську епопею своїм «паспортом до берегів вічності».

 Центральною темою романів форсайтiвського циклу - занепад колись могутньої й сильної англійської буржуазії, крах колись міцного устрою її життя. Ця тема розкривається на історії декількох поколінь сім’ї Форсайтiв. Голсурсі створив широке реалістичне полотно, правдиво відображаючи власницьку філософію, яка характеризує родину Форсайтів у суспільному та особистому житті.

 Рух часу, зміна епох фіксуються відбитими в романах подіями історії: англо-бурська війна, смерть королеви Вікторії, Перша Світова війна. Події сімейного характеру перемежовуються й зв’язуються з історичними. Сім’я зображується як ланка суспiльного життя. Особливість кожного покоління визначається своєрідністю епохи. Історія Форсайтiв переростає в історію форсайтизму як суспільного явища. Для Ґолсуорсі щирим Форсайтом є не тільки той, хто носить це прізвище, але кожний, кому властива власницька психологія й той хто живе за законами свiту власників.

 Продовження епопеї про Форсайтів, має назву «Сучасна комедія», письменник закінчив її в 1928. До другої частини глобального праці, названого «Сучасна комедія», увійшли романи «Біла мавпа» (1924), «Срібна ложка» (1926), «Лебедина пісня» (1928), новели «Ідилії» і «Зустрічі» (обидві - 1927 ).

 «Сучасна комедія» була видана посмертно в одному томі в 1929. Події, які описуються в романах, відносяться вже до періоду після Першої Світової війни. У них Голсуорсі розповідає про спустошеність післявоєнного покоління англійців і їх болісному пошуку нових моральних орієнтирів.

 Книга «Срібна ложка» також стала бестселером як в Англії, так і в Америці, хоча критика зустріла його не дуже-то схвально. Коли «Сучасна комедія» - була закінчена Голсуорсі, до цього часу перша трилогія - «Сага про Форсайтів» - була перевидана вже 21 раз тільки в англомовних країнах.

 В останні роки свого життя письменник створив третю трилогію «Кінець глави» (1934), що включає романи «Дівчина чекає» (1931), «Квітуча пустеля» (1932) і «Через річку» (1933). Майбутнє країни  зв'язується в нiй вже з іншим типом сім'ї, з «великим почуттям традиції і боргу, ніж Форсайти».

 Роман Джона Голсуорсі «Сага про Форсайтів» англійська критика назвала найвидатнішим твором англійської літератури XX століття і самим англійським романом свого часу.

 В 1906 дебютна п’єса «Срібна шкатулка» принесла успіх майстру соціально-психологiчного роману i як драматургу. Між 1906 і 1917 роками Голсуорсі написав і поставив більшість своїх п'єс (понад 30). Як і в романах, в його п'єсах викривались найгостріші проблеми тогочасного суспільства.

 На сценах англійських та інших європейських театрів йшли п'єси Голсуорсі, що вирiзнялися гостротою, характерною для соціальних конфліктів: «Срібна шкатулка» (1906), «Боротьба» (1909), «Справедливість» (1910). Так прем’єр-мiнiстр Великобританiї Уїнстон Черчілль заявляв, що  п'єса «Справедливість» мала серйозний вплив на його програму тюремної реформи. У 1920-ті Голсуорсі написав драми «Мертва хватка» (1920) і «Вірність» (1922), де висловив тривогу за «втрачене покоління», яке набирає життя після закінчення Першої світової війни.

 Його драми, що мали великий успіх при перших постановках, та були занадто тісно пов'язані з часом і здебільшого не пережили свого часу. Однак саме вони принесли Голсуорсі славу, усталену його романами.

 Прославившись спочатку як романіст і драматург,  Джон Голсуорсі тим не менше на протязi всього свого творчого життя повертався до творів малого жанру - новел, оповідань, невеликих повістей. Проза Голсуорсі має безсумнівну подібність з творами німецького письменника Томаса Манна      («Будденброки», 1900), Роже Мартена дю Гара ( «Сім'я Ті6о», 1940), з іншими книгами, орієнтованими переважно на розвиток традицій Оноре де Бальзака і Толстого,  як неперевершених митців соціального життя.

 В творчому доробку майстра слова є i поезiя. Поетична збірка цього самого 1912 р. «Мелодії, пісні та вірші» є даниною ліричній стихії. Вона містить поезії, які розкривають моральне («Мужність», «Дух мандрівного лицарства» та ін.) і філософське («Сон») кредо письменника. Особливою ліричністю позначений цикл пісень, присвячених природі та людям Девонширу. 

 У 1927 році Джон Голсуорсі видав збірку своїх виступів, есе, критичних досліджень, спогадів і медитацій «Іспанські замки», що містить серію зізнань письменника і пояснень до його творів, а також розкриває таємниці його творчої лабораторії .

 Джон Голсуорсі займався не тільки літературною, а й громадською діяльністю — боровся за те, щоб були змінені закони про жіноче виборче право, цензуру, розлучення та ін., ратував за проведення соціальних реформ, мало не половину доходів витрачав на благодійність. З початком Першої Світової війни всі гроші, зароблені літературою, письменник віддає на військові потреби; він не без підстав вважає, що таким чином принесе більше користі, ніж своєю участю у військових діях.

 У 1919 році він став головою англійського відділення міжнародної організації ліберальних письменників - «ПЕН-клуб». Основним завданням своєї громадської діяльності  Голсуорсі вважав об'єднання письменників проти загрози війни.

 За життя Голсуорсі удостоївся почесних ступенів Трініті-коледжу, Дублінського університету, а також почесних ступенів Кембриджського, Оксфордського і Прінстонського університетів, університетів Манчестера і Шеффілда.

 У 1929 році за заслуги перед літературою письменник став кавалером ордена Заслуг. У листопаді 1932 року Джону Голсуорсі була присуджена Нобелівська премія з літератури «за високе мистецтво оповідання, вершиною якого є «Сага про Форсайтів». «Автор простежив історію свого часу впродовж трьох поколінь, - сказав представник Шведської академії Андерс Естерлінг, - і те, що письменник з таким успіхом опанував надзвичайно складний як за обсягом, так і за глибиною матеріал, робить йому честь».

 Останнi роки свого життя письменник страждав від смертельної недуги (пухлини мозку), тому i не зміг особисто прибути на нагородження Нобелівською премією і віддав її в розпорядження ПЕН-клубу. менше ніж через два місяці після вручення йому  премії письменник помер.

 Джон Голсуорсі помер 31 січня 1933 року в Лондоні. Йому було відмовлено у праві поховання в Кутку поетів Вестмінстерського абатства. Його прах був — згідно з його заповітом — розвіяний «під чотирма вітрами», над пагорбами південного Сассексу, які він так любив за життя. 

 Після смерті популярність і слава автора історії сiм’ї Форсайт пішли на спад, і зараз він вже не сприймається читачами з таким захопленням, як за життя. В історії англійської літератури він залишиться, мабуть, останнім великим романістом вікторіанської Англії, яку він з такою майстерністю описував в своїх кращих творах

 «Голсуорсі - філософ і поет, поет-містик, і крім того надзвичайно переконливий і систематичний з реалістів. Я пишу ці слова не для того, щоб визначити його в якусь категорію. Я не думаю про його манеру експресії, але про його мистецтво, різноманітне в залежності від його точки зору, яка, як у всіх великих артистів, виражена бажанням зловити і відобразити факт. Не факт видимий простим поглядом, а духовну сутність, таїнство, що не дає спокою артисту, сила ідеї, інтуїтивне розуміння того, що знаходиться під видимою оболонкою істоти або речі, розуміння, яке вони намагаються донести до нас, по своєму інтерпретуючи те, що бачать ... » - написав Андре Шевріллон.

 

Ґрунтовне знання літератури рідною мовою складає найприємнішу і найкориснішу частину освіти. Не тому, що наша література перевершує інші літератури, а тому, що під час читання рідною мовою розум та уява працюють вільніше... той, хто розмовляє рідною мовою так, що вона звучить музикально, добре пише і знає створені нею шедеври, — той є освіченою людиною.

Джон Ґолсуорсі

1004
1005
1012   копия
1012
0001
0002

Наші контакти

 

Go to top