Календар подій

190 років від дня народження Михайла Євграфовича Салтикова-Щедріна (1826 - 1889), російського письменника

 Салтиков-Щедрін Михайло Євграфович - (справжнє прізв. Салтиков; псевд. Н.Щедрін; (1826-1889), російський письменник-сатирик, публіцист.

 Народився 15 (27) січня в с.Спас-Кут, Калязінського повіту Тверської губ. в старій дворянській сім'ї.

 В десять років він поступив в Московський дворянський інститут, потім був, як один з кращих вихованців, переведений в Царськосельський ліцей і прийнятий на казенний рахунок.  У 1844 закінчив курс. У ліцеї під впливом ще свіжих переказів пушкінської пори кожен курс мав свого поета - цю роль і грав Салтиков. Кілька його віршів, сповнених юнацької смутку і меланхолії (у тодішніх знайомих він мав славу «похмурим ліцеїстом»), було вміщено в «Бібліотеці для Чтения» за 1841 і 1842 і в «Современнике» в 1844 і 1845. Однак він незабаром усвідомив, що в нього немає покликання до поезії, і перестав писати вірші.

 У серпні 1844 зарахований на службу до канцелярії військового міністра, але література займала його набагато більше.

 Починає писати - спочатку невеликі книжкові рецензії в "Вітчизняні Записки", потім повісті – «Протиріччя» (1847) і «Заплутана справа» (1848). Вже в рецензіях проглядає образ думок зрілого автора - відраза до рутині, до прописної моралі, обурення з приводу реалій кріпосного права; попадаються родзинки іскрометного гумору.

 У першій повісті вловлюється тема ранніх романів Ж.Санд: визнання прав «вільного життя» і «пристрасті». Заплутана справа - більш зріле твір, написаний під сильним впливом гоголівської Шинелі і, ймовірно, Бідних людей Достоєвського.

 Після публікації повістей 28 квітня 1848 Салтикова вислали в Вятку. Царськосельського випускника, молодого дворянина покарали не настільки строго: він був визначений канцелярським чиновником при Вятському губернському правлінні, займаючи потім ряд посад, був і радником губернського правління. Після повернення із заслання поновилася його літературна діяльність. Ім'я надвірного радника Щедріна, яким були підписані Губернські Нариси з'являлися в «Російському Віснику», і зробилося популярним.

 У лютому 1862 вперше вийшов у відставку. Хотів оселитися в Москві і заснувати там новий журнал; але коли йому це не вдалося, переїхав до Петербурга і з початку 1863 став фактично одним з редакторів «Современника».

 У червні 1868 остаточно покинув службу і став співкерівником журналу, а після смерті Некрасова - його єдиним офіційним редактором.

 У ці роки створені збірки Ознаки часу і Листи з провінції (обидва -1870), Історія одного міста (1870), Помпадури і помпадурші (1873), Господа ташкентці (1873), Щоденник провінціала в Петербурзі (1873), Благочинні мови (1876) , В середовищі помірності й акуратності (1878), роман Господа Головльови (1880), книги Збірник (1881), Притулок Монрепо (1882), Круглий рік (1880), За кордоном (1881), Листи до тітоньці (1882), Сучасна Ідилія (1885), недокінчене бесіди (1885), Пошехонскі розповіді (1886). Знамениті Казки, видані окремою книгою в 1887.

 Помер 28 квітня (10 травня) 1889 року в Петербурзі і був похований, згідно із заповітом, на Волковому кладовищі, поряд з І. С. Тургенєва.

 В історії російської класичної сатири місце Салтикова-Щедріна унікальне...Небагато знайдеться письменників, які викликали б до себе у певної частини публіки таке явне і завзяте неприйняття, як Салтиков…

 Однак всі твори письменника об'єднувало настільки істотне для читача XIX ст. «Прагнення до ідеалу», який сам Салтиков в Дрібниці життя резюмує трьома словами: «свобода, розвиток, справедливість».

 В останні роки життя ця фраза здалася йому недостатньою, і він розгорнув її серією риторичних запитань:

«Що таке свобода без участі в благах життя? Що таке розвиток без ясно наміченої кінцевої мети? Що таке справедливість, позбавлена вогню самовідданості і любові »?

1
2
3
1 (1)
1 (3)

Go to top