Календар подій

160 років від дня народження Володимира Лукича Левицького (1856—1938), українського письменника, літературознавця, видавця

 Серед  визначних українських культурно-освітніх та громадських діячів кінця XIX - початку XX століття почесне мiсце займає Володимир Лукич Левицький (псевдонім - Василь Лукич). Своїм непересічним талантом і наполегливою працею в художнiй прозi, літературознавствi, критицi, публіцистi, журналістсько-видавничiй та бібліографічнiй діяльності він здобув заслужену шану сучасників. Його багатогранна спадщина є  здобутком вітчизняної історії та культури.

 Народився Володимир  Левицький  2 вересня 1856 року в сім'ї священика на Львiвщинi. Закінчивши юридичний факультет Львівського університету.  Три роки займався судовою практикою, потому працював нотаріусом. Але, юриспруденція не приносила задоволення юнакові, бо від природи він був прихильним саме до літературно - культурної праці. Це значною мірою i визначило його подальший життєвий шлях.

 Ще в студентськi роки в альманасі «Ластівка» у 1875 р. з'явилися першi невеличкі оповідання  В. Левицького  «Премудрий жид» та «Музика у вовчій ямі», загадки для дітей. Перші вірші («Колисанка», «По хвилі», «Матка» та ін.) він складав польською та німецькою мовами. Увагу читачів привернула книжка для школярів «Чудо св. Николая: Драматична картина на три дії, після апокрифів» (1933). Усі її дійові особи є носіями мудрого слова християнської моралі, добра, віри  та надії.

 У 1880 р. Василь Лукич опублікував у журналі «Зоря» історико-літературознавчу розвідку про Марусю Чурай, через рік потому, разом із І.Франком та І.Белеєм, упорядкував «Руську антологію», а ще через два - у товаристві «Просвіта» за редакцією Володимира Лукича була підготовлена книжка «Оповідання К.Михайлишина».

 Одним із прикладів діяльності Василя Лукича як редактора і видавця є підготовка й видання ним у Стрию літературно-наукового альманаху «Ватра» (1877), присвяченого пам'яті Т.Г.Шевченка та 25-річчю літературної діяльності Ю.Федьковича. До «Ватри» ввійшли твори Панаса Мирного, І.Франка, С.Руданського, Ю.Федьковича, І.Нечуя-Левицького, О.Барвінського, О.Огоновського, Б.Грінченка, П.Куліша, В.Самійленка. Цінним дослідженням, опублікованим у науковій частині альманаху, є розвідка Василя Лукича про Угорську Русь, де, як писав І.Франко, «вперше зібрано силу цікавих і розпорошених відомостей про цю маловідому і майже забуту частину українського народу».

 Чимало знань й зусиль віддавав Василь Лукич просвітницькій праці. Тільки упродовж 1800-1805 рр. підготував до друку шість ілюстрованих календарів товариства «Просвіта». Фахівці високо оцінили його критично-аналітичні студії «Закордонна Русь», «Угорська Русь, її розвій і теперішній стан», «Павло Полуботок, наказний гетьман України» та іншi.

 Завдяки  організаторським здібностям Василя Лукича «найбільш популярною книжкою в Галичині» як  періодичного видання став «Календар». Щороку він розходився тиражем понад 3 тис. примірників й завоював популярність широкого загалу читачів. За словами І.Франка, «був потрібний в однаковій мірі як для народу, так і для інтелігенції». На його сторінках друкувались твори відомих українських письменників, портрети-біографії видатних діячів української історії та культури, вміщувалась інформація про діяльність різних товариств, подавалася хроніка церковних свят, короткі поради на господарчі теми, тощо.

 Найпомітнішим є слід Василя Лукича в літературi та народознавствi. Це, зокрема, роки редагування «Зорі» (1891--1897), коли він замiнив на цій посаді І.Франка. Серед письменників, яких Василь Лукич згуртував навколо журналу, були І.Нечуй-Левицький, Л.Глібов, О.Кониський, Б.Грінченко, В.Самійленко, І.Карпенко-Карий, Панас Мирний, М.Коцюбинський, А.Кримський, П.Грабовський, О.Кобилянська та багато інших.

 Неабиякі заслуги Василя Лукача в галузі бібліографії. Він поставив перед собою завдання вести облік української книжкової продукції.  В його виданих матеріалах подані книги, що вийшли упродовж 1877-1878 рр., вміщено видання українською мовою, а також російською й польською, в яких йдеться про Україну, її народ, культуру.

 Цікаві й інші його розробки в галузі бібліографії, зокрема бібліографія творів та листів Т.Г.Шевченка. У 1889 р. вийшла його бібліографічна праця «Нові переклади Т.Шевченка», де містяться відомості про переклади творів українського поета хорватською і чеською мовами.

 Василь Лукич опублікував ряд літературно-критичних, есеїстичних, аналітико-оглядових праць про життя й діяльність визначних письменників, істориків, яких він добре знав, з якими листувався і співпрацював упродовж років. Помiтними стали його розвідка «Олександр Барвінський: Єго житє і діяльність.» (1891), літературознавчi студії - дослідження «В.Забіла і його жартовливе «посланіє» до Шевченка», «Тридцятирічні роковини смерті Петра Гулака-Артемовського», «П'ятидесятиліття діяльності Якова Щоголіва», «Ол.Кониський», «Василь Чайченко» (1891-1896).

 У газеті «Діло» (1917), пізніше у «Новому часі» (1926) Василь Лукич друкує спогади про І.Франка. У Філадельфії побачила світ його брошура під назвою «Іван Франко: Кілька спогадів і здогадів його сучасника і співробітника» (1927).
Вагоме місце в творчiй спадщинi вченого посідають дослідження: «Як живеться українському народові в Австрії» (Відень, 1915) «Гадки про життя» (1928), «Революційні течії в сучасній фізиці» (1930), «Старі ідеї – нові думки» (1931), «Головні основи сучасної астро­логії» (1934), «Свобода волі в світлі сучасної фізики» (1936)та «Релігія і наука: Великодні гадки» (1938). 

 Сучасник Василя Лукича, критик Т.Лежогубський писав: «Лукич був у 80-х роках майже одиноким літературним лучником між галицькою та закордонною Україною, був, так сказати б, мужем довір'я закордонців, які тільки завдяки йому помішували свої твори в галицьких видавництвах...». Він належав до тих «ідеалістів-українофілів», котрі не жахалися братися і за «найреальнішу» роботу, ніколи не шукали особистої винагороди за свою працю, ніколи не дбали про власне визнання й славу.

 Помер  Володимир Лукич Левицький  6 жовтня 1938 року, похований на Личаківському цвинтарі у Львові.

Наші контакти

 

Go to top