Календар подій

155 років від дня народження Дніпрової Чайки (справжнє прізвище Людмила Олексіївна Василевська-Березіна) (1861 – 1927), української письменниці, поетеси

Надо мною ще малою

Зірка та засяла,

Знання світу з того часу

Серце забажало.

Одного ще тільки в зірки

Щиро б я просила:

Трошки світу, щоб я й другим

Колись посвітила.

Дніпрова Чайка

 Дніпрова Чайка – знана та цікава постать в українському літературному просторі. Її життєвий i творчий шлях був сповненим радісних емоцій, романтичних надій, жорстоких розчарувань, гірких потрясінь і пройшов у боротьбі за ствердження індивідуального «я».

 Дніпрова Чайка  (справжнє прізвище Людмила Олексіївна Василевська-Березіна)  народилася 1 листопада 1861 року у в селі Карлівка Херсонської губернії (зараз — с. Зелений Яр Миколаївської області). Батько Людмили Березіної був освіченим сільським священиком. Він шанував книгу, знання й дбав про духовний розвиток доньки. Як згадувала письменниця:  «Казок та пісень я ще з дитинства знала безліч... Казали про мене тоді, що я і як балакаю, то співаю».

 Дитячі роки   письменниці пройшли  на Херсонщині та в Одесі. У ній рано розвинулися літературні інтереси й нахил до самостійної творчості. В автобіографічних матеріалах письменниця згадувала, що до семи років «уже прочитала багато книжок батькових і почала складати деякі вірші, наслідуючи чогось індостанських поетів». У літературі її приваблювали класики античності, Шіллер, Байрон, Пушкін, Лермонтов, Шевченко.

 Батьки мріяли про те, щоб дати доньці ґрунтовну освіту, проте в їхні наміри не входило, щоб вона працювала вчителькою. По закінченні гімназії Людмила Березіна настояла на своєму i розпочала активну педагогічну діяльність. Майбутня письменниця вчителювала на Херсонщині, Одещині та в Бессарабії, була делегатом місцевих з’їздів учителів.

 Важливою віхою у її житті став 1884 рік. Вона відкрила для себе Шевченка-поета, твори якого допомогли їй себе ідентифікувати як українку: «Знаю тепер, що я українка, а не росіянка: ніякі бідування, слова і події Великої Росії не хвилюють моє серце так, як історія України, ніякий наспів на знаходить такого резонансу у мене в грудях, як український, ні за кого не болить так серце, як за її промахи, помилки, її виразки — віддаються стогоном у мене в душі. І чим більше бачу в її історії помилок, недоліків, тим палкіше люблю її». Тоді, по суті, і народилася українська письменниця.

 Ще навчаючись у гімназії, письменниця почала писати вірші російською та українською мовами. Перекладала поезію Пушкіна, Лермонтова, Байрона українською мовою. 1883 р. в газеті «Одеський вісник» уперше був надрукований вірш Л. Березіної, написаний  російською  мовою «На смерть Тургенева». В  1885 р. в одеському альманасі «Нива» було вперше надруковано два вірші під псевдонімом Дніпрова Чайка («Вісточка» й «Пісня») та оповідання «Знахарка», яке за своїм характером близьке до запису з народних уст.

 Псевдонім письменниця вибрала, виходячи з українознавчого спрямування своїх творів. Дніпрова Чайка – це символ  свободи не тільки особистої письменницької, а й усього українського народу, для якого вона писала.

 Відомий історик Володимир Антонович познайомив її з Феофаном Олександровичем Василевським, статистом Єлисаветградського земства, учасником війни на Балканах, дослідником історії та культури південних слов’ян, шанувальником М. Драгоманова, якого знав особисто. Наступного року, коли за участь в українофільському гуртку Василевського звільнили та відправили в Херсон під гласний поліцейський нагляд, вони побралися. Разом із чоловіком вона включається в роботу херсонської громади, що знову викликало переслідування з боку влади (аж до звільнення Феофана Василевського з посади), і тому подружжя змушене перебратися на Київщину (село Королівка, нині Фастівський район). Як випадала нагода, Людмила вибиралася до Києва, де познайомилася з Оленою Пчілкою, Лесею Українкою, Михайлом Коцюбинським, Агатангелом Кримським, Борисом Грінченком.

 Дніпрова Чайка працювала у багатьох жанрах, добре відомі її вірші, п'єси, казки, оповідання, нариси, лібрето дитячих опер. Вона посіла помітне місце в дитячій літературі. Належала до літературної організації «Плуг». Автор збірок оповідань: «Писанка» (1891), «Хрестонос» (1896), «Чудний» (1904); п’єс  «Казка про Сонце та його сина» (1891), «Коза – дереза» (1895), «Зима й весна, або Снігова краля» (1913); Творів у 2 т. (1919-1920), «Вибраних творів» (1929). Основні теми її прозової творчості — тяжка селянська доля, життя інтелігенції, революційні події 1905 р. Але основу творчості Дніпрової Чайки складають ліричні поезії. Вірші Дніпрової Чайки переважно присвячені жіночій долі, а точніше – жіночій недолі. Вона розповідає про біль і страждання жіночої душі, про те, які негаразди й складнощі випадають на долю жінки, про залежність жінок, їхнього становища у сім’ї та в навколишньому середовищі від багатьох обставин,  про те, які біди доводиться їй пережити та перетерпіти.

 Творчу діяльність Дніпрової Чайки цінував Микола Лисенко, який плідно з нею співпрацював. Саме з її голосу Лисенко записав чимало народних пісень. На її вірші він написав романси;  «Я вірую в красу», «Хіба тільки рожам цвісти», «Єрихонська рожа» та інші, а на лібрето письменниці створив дитячі опери: «Коза-дереза», «Зима й весна», «Пан Коцький».

 Після тяжкої хвороби та лікування в Одесі письменниця переїхала до доньки в с. Германівку Обухівського району на Київщині. Померла 1З березня 1927 р. Похована на Байковому цвинтарі в Києві.

 Творчість Дніпрової Чайки була досить високо оцінена сучасниками (наприклад, Павлом Житецьким, Михайлом Коцюбинським, Іваном Франком, Панасом Мирним), дехто навіть вважав її чи не конкуренткою Лесі Українки. Схвально відгукувався про її творчість Максим Горький і писав авторці: «Я давно познайомився з Вашими віршами в прозі. Ви могли б стати окрасою не лише малоруської літератури».

 Навколо творчостi письменницi склалася досить дивна ситуація: чим більше було позитивних відгуків, тим менше публікується Дніпрова Чайка, страждючи від самокритики, піднімаючи для себе в творчостi планку все вище. Особливо неохоче друкувала вірші. Бо занадто відвертими були її поетичні твори. Занадто багато особистого, болюче-сокровенного довірила Дніпрова Чайка віршованим рядкам. Справжнє визнання прийшло до  Дніпрової Чайки  після публікації «Морських малюнків», завдяки яким вона стала, по суті, першим у вітчизняній літературі письменником- мариністом. Цей цикл був написаний про дні відпочинку в Криму, в 1887 р. Прозові мініатюри Дніпрової Чайки стали справжньою окрасою  української літератури.

 Літературна спадщина Дніпрової Чайки невелика за обсягом, але вагома своїм реалістичним змістом, демократичними ідеями. Краща її частина по праву входить у духовну скарбницю українського народу.

                                   Дніпрова Чайка

                 «О моя надіє…»

О моя надіє, – золотії крила,

А орлине око – серце молоде,

Небо неомірне – молодая сила,

А кохання щире – сонечко святе!

На крильцях надії підіймусь високо,

Сила допоможе крила розгорнуть,

1 тоді здолаю, як орлиним оком,

Серцем прояснілим мир весь озирнуть.

А кохання в серці сонечком засяє,

І тоді обійми я розкрию всім

І добра, і ласки, скільки лиш здолаю,

Скільки в серці маю, подарую їм. 

Chayka (1)
Chayka (2)
Chayka (3)

Наші контакти

 

Go to top