Народився 25 січня 1806 р. у родині священика.
Закінчивши 1831 р. Київську духовну академію, працював її доцентом, у 1834—1850 рр. — професором Київського університету (викладав філософію, психологію і логіку).
Автор підручників з психології (1840) та логіки (1841, 1844). Представник «філософії неортодоксального православ’я».
Головні філософські твори О. Новицького: «Об упреках, делаемых философии в теоретическом и практическом отношениях, их силе и важности» (1838); «О разуме как высшей познавательной способности» (1840).
Низку прогресивних положень учений висунув у галузі психології, зокрема щодо активного характеру процесу сприйняття, яке є відображенням справжніх властивостей предметів тощо.
1850 р. філософію було виключено з навчальних планів університету, проте вчений не облишив філософської творчості. Упродовж 10 років він працював над фундаментальною працею «Постепенное развитие древних философских учений в связи с развитием языческих верований», що стала його відповіддю на заборону філософії.
У 1860—1862 рр. вийшли її перші чотири томи, однак через негативну оцінку російської інтелігенції, зокрема М. Чернишевського, видання не було завершено.