Календар подій

115 років від дня народження Наталі Лівицької-Холодної (1902 – 2005), української поетеси, перекладачки

Одгриміла епоха єдина,
одшуміли в прапорах вітри.
Як знайти Тебе, Україно,
Серед злоби й нікчемної гри?

Наталя Лівицька-Холодна

 Долею їй було відпущено аж 102 роки складного життя. Вона була останньою з того великого покоління українських лiтераторiв, якi творили поза межами України, бо негативно ставили­ся до радянської влади та її політики. Письменники-емігранти написали багато талановитих і мистецьки досконалих творів, що поповнили скарбницю української літе­ратури, а також вони ознайомили зарубiжного читача із таким явищем, як українська література, сприяли її розвиткові в той час, коли в Радянському Союзі вона безжально заборонялася та знищувалася.

 Наталя Лівицька-Холодна – поетеса камерного амплуа, музика її поезії була широко відома українськiй діаспорi, закордонному читачеві, але багато десятиліть мало знана в Україні.

 Творчість Наталі Лівицької-Холодної посідає помітне місце в літературі української діаспори. Вона є однiєю з яскравих представниць «жіночої»  поетичної творчостi. Її часто зіставляли з Ахматовою, сама поетеса згадувала: «... одного разу на якихось літературних зборах Євген Маланюк представив мене присутнім словами: «Наша Анна Ахматова».

 Письменниця понад 60 років, наче в щоденнику, нотувала глибину жіночої любовi і жіночого сприйняття життєвих протиріч. Цим її поезія унікальна, а її місце в літературі - особливе. Не випадково прозаїк та літературознавець Михайло Слабошпицький написав про неї, як про поетесу з «живим профілем на тлі історії».

 Наталя Андрiївна Лівицька-Холодна народилася 15 червня 1902 року в родовому хуторі Гельмязєв на Черкащині. Родина походить з давнього козацького роду. Батько — Андрій Лівицький, юрист, визначний громадсько-політичний діяч Української Народної Республіки, а пізніше, в еміграції, після загибелі Симона Петлюри, президент УНР в екзилі. Брат, Микола Лівицький - політик і журналіст - президента УНР в екзилі у 1967–1989 рр.  Наталя Лівицька-Холодна розділила долю багатьох представників української еліти, які не мислили свого існування в радянській Україні.

 1920 року 17-літня Наталя Лівицька з родиною емігрувала за кордон. Виїздили разом із іншими родинами урядовців Центральної Ради. Там доля звела її з Петром Холодним, сином художника, заступника міністра освіти УНР Петра Холодного. Жила і вчилась Наталя в Подебрадах, Празі, Варшаві. В Карловому університеті на філософському факультеті студіювала романістику, здобувши ступінь магістра філософії. Тут Наталя Лівицька-Холодна досить швидко зближується з  поетами празької школи, зокрема з Юрiєм Дараганом та Євгеном Маланюком.

 В 1921 Наталя Лівицька дебютувала з поезіями у віденському тижневику «Воля» під псевдонімом ­Наталка Волошка. Її ліричне обдарування яскраво проявилося у 30-х роках. Не останнє значення для творчого зростання мало літературне оточення молодої поетеси: Євген Маланюк, Юрiй Липа, Юрiй Дараган, Галина Мазуренко, Олена Теліга.

 На початку 1930-х вона активно друкувалася у львівському «Літературно-науковому віснику», згодом – «Вісник», який редагував Дмитро Донцов. Її вірші Донцову рекомендував Євген Маланюк. Скоро поетеса стала відомою – «Вісник» мав широку аудиторію. Донцов писав їй: «Не можу собі уявити ЛНВ без Ваших віршів. Ваші вірші роблять сенсацію».

 Вірші поетеси друкувались також у багатьох виданнях у Львові, Варшаві, Коломиї, Подебрадах, Ужгороді («Літературно-науковий вісник», «Вісник», «Дзвони», «Назустріч», «Нова хата», «Світ молоді», «Сонцецвіт» та іншi).

 Наталія була Музою і палким коханням Євгена Маланюка, ала її серце не відгукнулось у вiдповiдь. Пізніше вони листувалися, були друзями, та його закоханість  інколи виривалася в листах докорами за відмову. Саме Євген Маланюк познайомив її із найкращими тоді зразками поезій, завдяки йому вона відвідувала літературні збори, творчі вечори, він був слухачем і критиком її перших віршів.  

 Теплi та щирi стосунки склалися у Наталі з Оленою Телігою. У подальші роки продовжилося творче спілкування двох письменниць. Наталя Лівицька-Холодна присвятила Олені Телізі вірші: «За вогнем шарлату», «Лист».

 Під час навчання у Празi, вона  одружується з художником, на той час уже відомим маляром, Петром Холодним-молодшим. Мистецтвознавці порів­нюють його з Михайлом Бойчуком – бо так само вiн орієнтувався в творчостi на взірці візан­тійського й давньоукраїнського мистецтва. Його вітражі та іконостаси в неовізантійському стилі є в українських церквах у штатах Нью-Джерсі, Нью-Йорк, Меріленд та інших.

 Переїхавши з родиною до Варшави, поетеса увійшла до тамтешньої літературної групи «Танк», натхненником та ідеологом якої був Юрiй Липа. До групи належали П. Зайцев, А. Коломієць, Ю. Косач, А. Крижанівський, О. Теліга й П. Холодний. Згодом вони створили літературно-мис­тецьке об’єднання «Ми», яке мало видавництво «Варяг», де 1934-го з’явилася перша книжка тридцятидворічної Лівицької-Холодної.

 І в цей час до неї прийшло «гірке питво» кохання. Після знайомства, Наталя закохується в одруженого Ігоря Лоського, інженера, одного із небагатьох живих героїв Крут. Одна за одною почали з’являтися пристрасні й ніжні поезії Наталії Лівицької-Холодної.

 В літературу Наталя Лівицька-Холодна прийшла як «поетка кохання» — саме так називалася рецензія на її першу поетичну книжку «Вогонь і попіл» (Варшава, 1934). Збiрку «Вогонь і попіл», дослідники її творчостi,  назвали еротичним романом у віршах i вона викликала гостре зацікавлення та дискусії серед критикiв. Не було прихильності і розуміння книги у цей складний заідеологізований час. Тож не дивно, що тільки з часом, ця збірка була оцінена як неординарне художнє явище. Художник, поет Святослав Гординський писав: «Маємо, можна, сміливо сказати, першу наскрізь жіночу, щиру, без ніякого позування книжку поезій у нашій літературі. Досі мало яка жінка в нашій поезії мала таку сміливість і вміння віддати з таким мистецтвом оте «вічно жіноче» жінки й показати скільки для жінки значить кохання».

 Друга збірка Н. Лівицької-Холодної «Сім літер» видана через три роки після попередньої, представила читаючому світові зовсім іншу іпостась її ліричної героїні (і самої авторки) - жінки патріотки, для якої найвища цінність - Україна, її свобода, а героями є ті, хто заради такої України готовий жертвувати своїм життям. Цією збіркою Лівицька-Холодна стала в ряд славних українок - від давнини до сучасності, зокрема, поряд зi своєю літературною подругою Оленою Телігою.

 «Сім літер» — це — Україна та одночасно прізвище Головного Отамана Симона Петлюри. Епіґрафом до книги авторка взяла рядки з Шевченкового послання «І мертвим, і живими, і ненарожденним...», що окреслили ідейну спрямованість її творів: «Нема на світі України, Немає другого Дніпра». Цей зачин i визначив головнi мотиви змісту книжки — трагічна туга за батьківщиною, болючі спогади минулого. Через образи трьох національних героїв — князя Святослава, гетьмана Івана Мазепи та Симона Петлюри — осмислює Наталя Лівицька-Холодна етапи розквіту, слави і могутності української державності. Це три історичні епохи, віддалені одна від одної на сотні років, але об’єднані спільною ідеєю, ідеєю утвердження незалежної української держави.

 Вже цими двома збірками поетеса вписала своє ім’я до славетної когорти митців Празької літературної школи. Перші пагони цiєї школи проросли у Празі, де протягом 20-30-х років творили Юрій Дараган, Євген Маланюк, Леонід Мосендз, Олекса Стефанович, Юрій Липа, Оксана Лятуринська, Олег Ольжич, Олена Теліга, Андрій Гарасевич і Наталя Лівицька-Холодна. Пізніше доля розкидала їх у різні куточки світу, але національна ідея та боротьба за Україну, як єдине джерело творчості, назавжди залишилися притаманними кожному із них. Уся творчість Наталi Лівицької-Холодної — це одна з найяскравіших граней могутньої Празької літературної школи.

 У трагiчнi часи Другої світової війни родині Холодних довелося пережити чимало труднощів і напастей. В 1944 році, коли з'явилася реальна загроза переслідування з боку радянських спецслужб, подружжя подалось уже в другу еміґрацію. Спочатку вони живуть в Оффенбасі, у Німеччині, потім — у таборах для переміщених осіб Ді-Пі: у Майнукастелі та Етлінгені (1946—48 роки).

 Протягом 1940-х i початку 80-х років жодна книжка віршів Лівицької-Холодної не видана, незважаючи на те, що поетесою було підготовано до друку три прекрасні книжки: «На грані», «Перекотиполе», «Остання дія».

 Минули довгі десятиліття, перш ніж вона здійснила свій давній намір - видати третю книгу лірики. Тільки у 1986 році, майже через півстоліття, три невиданi збірки разом із двома попередніми увійшли до одного великого тому «Поезії, старі і нові», що побачив світ у Нью-Йорку. Вступну статтю до цього видання написав письменник Богдан Рубчак, назвавши її «Серце надвоє роздерте», чим дуже точно й лаконічно охарактеризував головну сутність її поезії. Книга стала сворідним підсумком творчого доробку письменницi і була відзначена авторитетною премією Фундації Антоновичів.

 З 1950 року сім`я Наталi Лівицької-Холодної живе в США, у 1957-му вони переїзджають до ­Йонкерса – перед­містя Нью-­Йорка. Там майже 17 рокiв Наталя Андріївна працює в старечому притулку, потім на картонній фабриці. Поетеса співпрацює з журналом «Жінка», є одним із членів управи Союзу українок Америки. Крім того, викладає українську мову й літературу в школі українознавства та спів­працює з Укра­їнською вільною академією наук.

 У вільні від праці часи Наталя Лівицька-Холодна віддається своїй улюбленій письменницькій справі. Пише поезії, у 1955 році створила біографічну повість «Шлях велетня» про Тараса Шевченка. Свій незрівнянний хист виявила вона й у галузі художнього перекладу з французької, італійської, американської літератур. Серед її перекладів - новели Л.Піранделло, М.Бонтемпеллі, поезії Ш.Бодлера, П.Валері, М.Роліни, Л.Лябе, Р.Фроста, М.Деборд-Вальмор.

 1990-го, по смерті чоловіка, поетеса ­пере­їхала до ­дочки й онуків у Торонто, Канада. За рік, не бажаючи їх ­обтяжувати, ­перебралася до будинку для літніх, де прожила ­понад 10 років — забутою «серед чужих дерев». Але творити не полишала. Рятувалась працею.

 Наталя Лівицька-Холодна померла 26 березня 2005 року в Канаді. За заповітом,  її прах було поховано на кладовищі українського православного центру в Бавнд-Бруці, неподалік Нью-Йорка – поряд із чоловіком Петром Холодним, братом Миколою та батьками.

 Від перших своїх віршів  Наталя Лівицька-Холодна показала себе як поетеса здебільшого камерна. Вона писала про себе, але разом з тим вона писала  про епоху та час в якому жила. Це – мовби листи, щоденник, особистий документ. Найпомітнішою властивістю поезій Лівицької-Холодної є їхня музичність, в сенсі мелодійностi і легкостi, як у народніх піснях.

 «Поезія Наталі Лівицької-Холодної за змістом і естетичною природою — унікальне явище в світовій літературі. Це віршований роман життя людини — від ранньої юності до глибокої старості. В ньому переплелись два сюжети — інтимний світ жінки і доля емігрантки. Звідси — лірико-драматичний характер поезії, де взаємодія категорій драматичного і ліричного надає потужної експресії викладу» - написав літературознавець Михайло Cлабошпицький.

БАБИНЕ ЛІТО

Кульбаби одцвіли і мрією пухкою
із вітром пурхнули кудись у далечінь.
За ними серце злинуло у неспокої
стежками маячінь.
Минуло літо, тільки бабине горить ще,
спадає листя на траву, неначе кров,
і баня неба молитовно пнеться вище,
темнішає немов.
Ввесь світ стоїть, мов храм розписаний штудерно,
Ввесь Божий світ яріє барвами яси.
І хочеться благать: очисти нас од скверни,
Створителю краси!

Наталя Лівицька-Холодна

11037
11038

Наші контакти

 

Go to top