Привіт тобі, ріко моєї долі!..
Ні, я себе не можу уявить
Без тебе, Дніпре, як і без тополі,
Що в серці моїм змалку тополить.
Микола Вiнграновський
Міжнародний день Дніпра поки не вважається офіційною датою, встановленою на законодавчому рівні. Однак традиція відзначати його в першу суботу липня вже закріпилася у всіх трьох «дніпровських» країнах. Від витоку до гирла Дніпро протікає територією трьох держав: Росії, Білорусі та України.
У листопаді 2003 року Київська мiська рада ухвалила рiшення про заснування Дня Дніпра «з метою донесення до людей проблеми сучасного екологічного стану ріки Дніпро, збереження природної рівноваги в басейні ріки та культурної спадщини, як основи національної культури, турботи про подальший розвиток традиційних культур та етносів». Відзначається День Дніпра в Києві в першу суботу липня і пов'язується зі святом Івана-Купала. Свято День Дніпра носить не лише екологічний характер, але й, передусім, просвітницький.
Дніпро є третьою по величині (після Волги та Дунаю) річкою Європи. Більшу частину шляху Дніпро протікає по території України — довжина його русла в межах країни становить 981 кілометр, площа басейну — 291,4 тисячі квадратних кілометра. На території Білорусії протяжність Дніпра становить 595 кілометрів, на території Росії – 485 кілометрів.
На українській ділянці Дніпра розташовано 26 міст, в тому числі і Київ — столиця України. Невипадково українці вважають Дніпро своєї головною водною артерією: він постачає водою близько 70 відсотків населення країни.
В цілому Дніпро забезпечує водою 2/3 території України. У тому числі майже 35 мільйонів людей (70 % населення країни), 50 великих міст і промислових центрів, понад 10 000 підприємств, 2 200 сільських і понад 1 000 комунальних господарств, 50 великих зрошувальних систем і 4 атомні електростанції.
Дослідження науковцiв показують, що Дніпро зародився близько 5-6 млн. років тому. Рiка бере початок в невеликому болоті Аксенінський мох на південному схилі Валдайської височини біля села Бочарово Смоленської області Росії.
Назва Дніпро є скіфською за походженням. Скіфське Данапр перекладається як «глибока ріка» (дан — ріка + апр — глибокий).
До того річка мала давньогрецьку назву Борисфен, що означає «той, що тече з півночі». Предки українців, давні східні слов'яни, називали її Славутичем («син слави») — ця назва досі зрідка використовується як синонім, особливо як поетична назва; римляни називали річку Данаприс, турки — Узу або Узи. Деякі дослідники схиляються до думки, що Дніпро в давнину називався Сіндгу, Сінд, Інд, оскільки в низів'ях річки існувала Сіндика, інакше — Сіндська Скіфія.
Найдавніші письмові відомості про Дніпро залишив грецький історик і географ Геродот у четвертій книзі своєї історії, що називається «Мельпомена». Геродот відвідав грецькі колонії на берегах Дніпровського лиману за 450 років до нашої ери, а також плавав по річці до самих порогів.
Перші вітчизняні відомості про Дніпро є в літописах Київської Русі «Повість врем'яних літ», з ним пов'язується легенда про святого апостола Андрія, оповідання про хрещення Русі Володимиром Святим, про війни засновників Київської Держави з численними ворогами.
I у великому поетичному творі «Слово о полку Ігоревім» є звертання дружини князя Ігоря Святославича — Ярославни: «О, Дніпре, Славутичу», яке свідчить про давність шанобливого фольклорного епітету річки — Славутич. Є образ Днiпра і в народних думах: «Тогда козаки собі добре дбали, к Дніпру-Славуті низенько уклоняли» («Дума про Самійла Кішку»). Згадується річка і в старовинних переказах, піснях. До неї звертаються і в літературі часів Козацької Держави («Вірші на жалосний погреб… Сагайдачного», драма «Милость Божія», козацькі літописи).
Дніпро згадується і описується в романах, поезії та прозі, піснях, сотнях історичних досліджень на різних мовах різних часів.
Українське відродження XIX століття теж підносить тему Дніпра в літературі та мистецтві. Образ річки пов'язаний з усією творчістю Тараса Шевченка, в тому числі як символ історичної долі українського народу. Шевченків «Заповіт» і поховання поета над Дніпром великою мірою визначили і нині живу традицію шанування річки як української національної святині.
До тематики Дніпра-Славути також звертались Максим Рильський, Григорій Чупринка, Василь Симоненко, Павло Тичина, Володимир Сосюра, Микола Вінграновський та багато інших письменників.
Дніпрові краєвиди продовжують бути популярні серед художників — різних часів і різних країн.