Календар подій

130-рокiв від дня народження Марка Захаровича Шагала (1887 – 1985), білоруського та французького художника

Я не хочу бути схожим на інших,

я хочу бачити світ по-своєму.

Марк Шагал

 

 I він бачив світ по-своєму. Сьогодні ім'я художника належить світу, а тоді в кiнцi XIX століття, лише Господь знав, що на землі Білорусії народився  майбутній художник світового рівня - Шагал Марк, картини якого протягом всього XX століття, i по сьогоднiшнй день, викликають захват у відвідувачів численних вернісажів, на яких виставляються полотна знаменитого авангардиста.

 Марк Шагал - видатний художник XX століття, визнаний лірик і гуморист, бунтар проти правил в мистецтві. Надзвичайно плідний, він не тільки написав кілька тисяч картин, але працював i як монументаліст та графік, займався вітражами, мозаїкою і шпалерами, сценографією та складанням віршів на ідиші.

 Сила його мистецтва була така велика, що вона дозволяє говорити про його особливий внесок у світову культуру. У світі мистецтва картини Марка Шагала легко впізнавані, сплутати його почерк неможливо. Виною всьому - здатність художника в найпростіших речах бачити унікальні явища і говорити з глядачем оригінальною, але зрозумілою мовою.

 Марк Шагал в числi митцiв, якi увійшли в рейтинг, чиї роботи користуються найбільшою популярністю серед викрадачів картин. Зниклими числяться понад півтисячі картин Шагала.

 Марк Захарович Шагал  народився 7 липня 1887 року на околиці Вітебська, де в основному жила єврейська біднота. Усього в родині було вісім дітей. Марк був первістком. Батько працював вантажником в крамниці торговця оселедцями. Прадід Марка Шагала — Сегал Хаїм, білоруський маляр XVIII сторіччя.

 З 1898 до 1905 року Шагал навчався в 1-м Вітебському чотирикласному училищi. Навчання  для Марка  не було улюбленою справою, бо саме в цей час в ньому прокинувся інтерес до живопису. Юнака приймає у свою студію знаменитий вітебський художник Юдель (Юрій) Пен, учень Іллі Рєпіна. Тільки два місяці відвідує Шагал цю студію, Але цього виявилося  досить, щоб наставник полюбив свого учня. Що ж стосується Шагала, то i він до останніх днів свого життя боготворив свого першого вчителя.

 А ще вiн дуже любив своє рідне місто. Вітебські вулиці і площі, пам'ятники архітектури зображені на багатьох роботах Марка Шагала. Рідне місто стало тим джерелом, з якого художник все своє довге життя черпав натхнення й сюжети для робіт.

 Шагал розуміє, що живопис - його призначення і, проти волі батька переїжджає в Петербург. Отримавши тимчасовий дозвіл на перебування там, він вступив в очолювану Миколою Реріхом Малювальну школу Імператорського суспільства заохочення витівок (в школу його прийняли без іспиту на третій курс). Він працював ретушером у фотографа, гувернером в сім'ї адвоката заради заробітку і учнем в майстерні вивісок - для отримання посвідчення ремісника, яке надавало право на проживання в столиці. У 1910 році він переходить у школу мистецтв Єлизавети Званцевої. Його вчителями були вiдомi художники Леон Бакст і Мстислав Добужинський.

 Навесні 1910-го у Марка Шагала відбувся дебют - його картини брали участь у вернісажі, який влаштувала редакція журналу «Аполлон».

 Відомий російський юрист і громадський діяч Максим Вінавер   одним із перших помітив, виділив і став покровителем художника - початківця.  Вiн купив картини у Шагала і  призначив йому грошове утримування на період навчання у Францiї. В Парижi Шагал увійшов до кола кращих поетів, художників, критиків Франції. Саме тоді вiн почав демонструвати і розвивати свою унікальну художню техніку, зачатки якого проявлялися ще в Петербурзі.

 Французам спочатку картини Шагала здавалися дивними. Вони не вписувалися ні в які канони, але митець вважав, що мистецтво це не напрямок, а втілена стан душі - місія, покладена на художника згори.
 У Парижі Шагал жив, ніби не помічаючи великого міста. На картинах художника знову і знову з'являються види та мешканці улюбленого і далекого міста його дитинства. «Париж - ти мій другий Вітебськ» - напише згодом Шагал у своїх спогадах.

 За кілька років, проведених в Парижі, Марк Шагал написав близько тридцяти картин і понад 150-ти акварельних малюнків. Всі роботи він відвіз до Берліна на персональна художню виставку, яка відбулася в травні 1914 року. Виставка  стала його головним бенефісом в світі мистецтва. Публіка була в захваті від полотен Шагала.

 А через місяць він повернувся в Росію, і далi у Вітебськ.  Та у зв'язку з Першою світовою війною, що почалася, Шагал не зміг, як припускав, повернутися в Париж, і залишався в Росії до 1922 року.

 У 1915 році Марк Шагал одружується з дочкою вітебського ювеліра Беллою Розенфельд, яка зіграла величезну роль в його житті і творчості. Сам Шагал вважав її своєю музою, і Белла була частою героїнею його картин.  Любовна тема в творчості Шагала незмінно пов'язана з образом Белли. З полотен всіх періодів його творчості, включаючи пізній (після смерті Белли), на нас дивляться її «опуклі чорні очі». Її риси пізнавані в особах багатьох зображених їм жінок. За деякими підрахунками образ цієї дивовижної жінки присутні більше ніж на 2 тисячах робіт Марка Шагала.

  «Жодної картини, жодної гравюри я не закінчував, поки не почую її «так» або «ні» - писав у спогадах Шагал. Беллі присвячена велика серія робіт: «Весілля», «Прогулянка», «Над містом», «Сірі коханці», «Зелені коханці», «Блакитні коханці», «Белла в чорних рукавичках», «Белла з віолончеллю», «Белла з шалю» та інші.

 Однією з вершин творчості художника багато фахівців вважають картину «Прогулянка», що з'явилася у 1917 році. У дослідників творчості художника немає сумнівів в тому, що на полотні він зобразив себе і свою дружину. Саме любов зробила цю пару такою щасливою і перетворила просту прогулянку в щось казкове, що дозволило їм піднятися над землею, будинками і суєтою життєвих проблем. Це ще одне прочитання iсторiї справжнього кохання. I cаме любов - сила, що зробила картини художника шедеврами.

 У 1916 році у Шагала народилася дочка Іда, яка згодом стала біографом і дослідником творчості свого батька.

 Як і багато інших художників, Шагала з натхненням прийняв Жовтневу революцію, і активно включився в організацію нової культурного життя Росії. Його кандидатуру висувають у міністерство мистецтва. Але роботі в міністерстві художник віддав перевагу рідному місту.  

 У 1918 Шагал стає комісаром мистецтв губернського відділу Наросвіти Вітебська і в тому ж році розробив проект грандіозного святкового оформлення вулиць і площ Вітебська в зв'язку з річницею Жовтневої революції. В результаті робочі йшли вулицями з величезними плакатами, на які були перенесені ескізи митця. В січнi 1919 року Шагалом було відкрито Вітебську художню школу, яку вiн i очолив. В якості викладачів було запрошено багатьох вiдомих художників, тому числi i Костянтина  Малевича.

 Однак незабаром між ним і Малевичем виникли принципові розбіжності щодо завдань мистецтва і методів викладання. Малевич вважав, що Шагал недостатньо «революційний». Ці розбіжності переросли у відкритий конфлікт, і на початку 1920 року Шагал покинув школу і поїхав в Москву разом з дружиною і дочкою, де до від'їзду на Захід в 1922 році, працював в Єврейському камерному театрі та з театром «Хабіма», який на той час очолював Євген Вахтангов. За ці роки Шагал оформив ряд вистав та виконав кілька мальовничих панно для фойє театру. Відбулися також дві персональні виставки Шагала: в 1919 році в Петрограді і в 1921 році в Москві.

 У 1922 році Шагал остаточно вирішує покинути Росію, і поїхав спочатку в Каунас для влаштування своєї виставки, а потім до Берліна, де виконав на замовлення  серію офортів і гравюр для автобіографічної книги «Моє життя».

 В кінці 1923 року Шагал оселяється в Парижі. У 1920-х і 1930-х роках Шагал багато подорожував з персональними виставками. У 1922 році відбулася виставка його робіт у Берліні, в 1924 році - в Брюсселі і Парижі, в 1926 році - в Нью-Йорку, в 1930-і роки - в Парижі, Берліні, Кельні, Амстердамі, Празі та інших містах. Шагал багато подорожує по світу, відкриваючи для себе нові джерела натхнення. Він відвідує Палестину, Єгипет і Сирію, поглиблено вивчає Тору, і створює величезну кількість творів на біблійні сюжети, які до кінця життя художника залишаються домінуючими в його творчості.

 Незадовго до 1940 року, пiсля приходу до влади,  нацисти вилучили з музеїв понад 50 робіт Шагала і за наказом Геббельса публічно спалили їх на багатті. Це була одна з перших акцій по знищенню фашистами так званого «дегенеративного» мистецтва.

 Залишившись з волі випадку назавжди за кордоном, Марк Шагал 15 років не приймав французького громадянства, все ще сподіваючись коли-небудь повернутися на батьківщину.

 Тiльки у 1937 художник прийняв французьке громадянство, і на початку Другої світової війни в зв'язку з окупацією Франції Шагал із сім'єю виїхав з Парижа на південь країни, а в червні 1941 року, на запрошення Музею сучасного мистецтва США  він переїхав в Нью-Йорк.

 У Нью-Йорку, Чикаго, Лос-Анджелесі та інших містах Америки пройшло багато персональних і ретроспективних виставок митця. У 1942 році Шагал оформив балет на музику Рахманінова «Алеко» в Мехіко. Також йому замовляють оформлення вистави «Жар-птиця» Д. Баланчина, проте його декорації не сподобалися Ігорю Стравінському і перевага була віддана Пабло Пікассо. Але костюми за ескізами дочки Шагала, були прийняті.

 Скоро світова катастрофа злилася для художника нього з його особистою, але не менш страшною катастрофою - в 1944 році помирає його дружина Белла. Тільки через рік він знову повертається до роботи, щоб написати дві картини на згадку про свою кохану: «Весільні вогні» і «Поруч з нею». Мемуари Белли «Палаючі свічки» з ілюстраціями Шагала були видані в 1946 році. У тому ж році відбулася ретроспективна виставка Шагала в Нью-Йорку, а в 1947 році, вперше після війни, в Парижі. За ними були виставки в Амстердамі, Лондоні та інших європейських містах. Всi вони мали великий успіх.

 У 1945 в 58-річного художника розгорається роман з Вірджинією Макнилл-Хаггард, дочкою колишнього британського консула в США і у них народжується син Давид, названий на честь одного з братів Шагала.
Через три роки Вірджинія несподівано тікає від нього з коханцем і забирає з собою сина.

 У 1948 році Марк Шагал повертається до Франції, а в 1952 році одружується на Валентині Бродськiй, дочцi відомого фабриканта Бродського, вся сім'я якого, рятуючись від революції, покинула Росію. Валентина була молодшою ??художника на 18 років. Другий шлюб художника виявився надзвичайно щасливим.

 У 1948 році на XXIV Венеціанському бієнале Шагалу було присуджено «Гран-прі» за гравюру.У повоєнні роки Марк Шагал знаходить воістину світову славу. Одна за одною йдуть його виставки у Франції та багатьох країнах.

 Вiн пробує себе буквально у всіх сферах мистецтва, займаючись живописом, графікою, скульптурою, мозаїкою, керамікою і створенням вітражів. На початку 1960-х на замовлення уряду Ізраїлю Шагал створює мозаїки і шпалери для будівлі парламенту в Єрусалимі. Після цього успіху він стає своєрідним «Андрієм Рубльовим» свого часу і отримує безліч замовлень на оформлення католицьких, лютеранських храмів і синагог по всій Європі, Америці та Ізраїлю. Марк Шагал - єдиний в світі художник, який розмалював вітражі соборів практично всіх конфесій - 15 храмів, з яких і католицькі костели, і лютеранські церкви, і старовинні синагоги.

 Шагал створив фрески для  театру в Лондоні, мозаїчні панно для будівлі ООН та театру «Метрополітен-опера» в Нью-Йорку. У 1960 році Марк Шагал став лауреатом премії Еразма.

 Біблійна тема постійно буде супроводжувати творчість художника і митець буде повертатися до неї протягом пізнього періоду свого життя.У 1967 році в Луврі відбулася виставка творів Шагала, об'єднаних в цикл «Біблійні образи». У 1973 в день 86-річчя майстра в Ніцці відкривається «Національний музей Біблійного послання Марка Шагала» і в тому ж році, на запрошення Міністерства культури СРСР Шагал відвідує Ленінград і Москву.

 У 1977 році Марк Шагал був удостоєний вищої нагороди Франції - Великого хреста Почесного легіону, а в 1977-1978 році була влаштована виставка робіт художника в Луврі, приурочена до 90-річчя художника. Всупереч всім правилам, в Луврі було виставлено роботи ще не покійного автора!

 Протягом усього життя Марк Шагал писав вірші, на початку на ідиш та російськiй мовi, а потім і на французькiй. Його лірика пронизана єврейськими мотивами, в ній можна знайти відгуки на трагічні події єврейської історії. Крім художньої творчості, Шагал протягом усього життя публікував  публіцистичні есе та мемуаристику на ідиш. Частина з них переводилися на іврит, білоруську, російську, англійську та французьку мови.

 До останніх днів вiн активно продовжував працювати. Марк Шагал помер 28 березня 1985 року в ліфті, піднімаючись в майстерню. Похований на місцевому кладовищі  в Сен-Поль-де-Ванс, Прованс, Франція.

 За свій довгий вік (прожив 98 років) Марк Шагал багато чого пізнав: невдачі й успіх, напівголодне існування і матеріальне благополуччя, байдужість і всесвітню славу. Він сказав про себе: «Я життя прожив життя в передчутті дива». Тільки одного при житті він був повністю позбавлений - визнання на батьківщині. І дуже через це страждав. Але часи змінилися. У 1991 на його батькiвщинi пройшли перші Шагаловські дні. Наступного року на Покровській вулиці відкритий пам'ятник художнику, а на його будиночку - меморіальна дошка. Тепер – будинок-музей Марка Шагала. Традицiйними стали у Вітебську Шагаловські пленери та музичні фестивалі.

 Художня творчість Марка Шагала вирізняються особливою емоційною атмосферою, одухотвореністю і яскравим підтекстом про круговорот буття - життя і смерті, вічного і миттєвого. У нього кожна картина - тріумф уяви, сповненої фантазії, і відчуття життя як дива.

Наперекір усім труднощам нашого світу в мені збереглася частина тієї натхненної любові, в якій я був вихований, і віра в людину, що пізнала Любов. У нашому житті, як і в палітрі художника, є тільки один колір, здатний дати сенс життю і Мистецтву, Колір Любові.

Марк Шагал

1031
1032
1033
1034
0002

Наші контакти

 

Go to top