Дмитро Григорович Білоус — український поет, перекладач, педагог, літературний критик, громадський діяч.

Дмитро Григорович Білоус народився 24 квітня 1920 року в селі Курманах (нині Роменський район Сумської області). У родині шанували слово та любили самодіяльний театр. Батько сам писав п’єси, а старший брат Олекса пробував свої сили в поезії та друкувався у 20-ті роки. Дмитро з дитинства захоплювався літературою, слухаючи вечорами читання творів Шевченка, Остапа Вишні та Грабовського.

1938 року вступив на філологічний факультет Харківського університету. Його однокурсниками були Олесь Гончар і Григорій Тютюнник. Однак навчання перервала Друга світова війна. У серпні 1941 року він пішов добровольцем на фронт і був поранений у перших же боях за Київ. Після тривалого лікування повернувся на фронт у 1943 році.

Після війни продовжив навчання на філологічному факультеті Київського університету, який закінчив у 1945 році. Наступні три роки навчався в аспірантурі при тому ж університеті. Упродовж 1947—1951 років працював заступником відповідального редактора журналу «Дніпро». У 1958 році перебував у творчому відрядженні в Болгарії, де вивчав болгарську мову і літературу. У 1968—1976 роках — відповідальний секретар комісії Спілки письменників України, з 1976 року — голова комісії художнього перекладу. З 1980 року — на творчій роботі.

У 1994 році став членом-кореспондентом Академії педагогічних наук України, а в 2000 році — почесним членом цієї академії.

Дмитро Білоус дебютував як поет у 1948 році зі збіркою «Осколочним». Цього ж року його було прийнято до Спілки письменників України. Спочатку писав сатиричні вірші, згодом звернувся до дитячої поезії та творів, присвячених українській мові. Наступні його збірки «Веселі обличчя» (1953 р.), «Добрим людям на здоров’я, ворогам на безголов’я» (1957 р.) та інші. Його книги цікаві для дітей різного віку і різного часу, це «Пташині голоси» (1956 р.), «Упертий Гриць» та «Про чотириногих, рогатих і безрогих» (1959 р.), «Лікарня в зоопарку» (1962 р.), «Турботливі друзі» (1970 р.), «Сад на Лисій горі» (1972 р.), «Веселий Кут», «Гриць Гачок» та інші.

Його твори вирізняються гумором, любов’ю до рідної мови та прагненням виховати в читачів повагу до української культури. Його твори часто мають повчальний характер, спрямований на виховання мовної культури та патріотизму серед молоді. Також він перекладав твори з російської, білоруської, польської, болгарської та інших мов, збагачуючи українську літературу світовими надбаннями.

Був упорядником і редактором «Антології болгарської поезії» в 2-х томах (1974 р.). Редактор 7-томного зібрання творів Остапа Вишні (1963—1965 рр.) та інших видань.

Автор радіопередач про Тараса Шевченка, перекладів його поезій болгарською мовою. Вів цикли радіопередач «Слово про слово» (1985—1988 рр.), «Диво калинове» (1988—1995 рр.). Автор праць з етнопедагогіки, теорії й практики художнього перекладу.

Дмитро Білоус помер 13 жовтня 2004 року в Києві. Його творчість залишила глибокий слід в українській літературі, особливо в галузі дитячої поезії та популяризації української мови.

18 січня 2024 р. на його честь була названа дитяча бібліотека у Києві.