Тищенко Юрій (Георгій) Пилипович — український видавець, книгар, публіцист, письменник, журналіст, перекладач, суспільний діяч.

Тищенко Юрій Пилипович народився 4 травня 1880 року в селі Салтичія Бердянського повіту Таврійської губернії у селянській родині. Після закінчення народної школи та учительської семінарії, Тищенко працював приватним учителем у родині письменниці Тетяни Сулими та викладав у народних школах Бердянського повіту. З 1902 року викладав історію, літературу та географію у двокласній школі при залізничному депо на станції Долгінцеве Катеринославської губернії.

У грудні 1905 року, під час збройного повстання на Катеринославській залізниці, Тищенко приєднався до загону робітничої самооборони. У 1906 році був заарештований, але в липні 1907 року втік із судової зали в Катеринославі. Завдяки сприянню Володимира Винниченка нелегально переїхав до Львова, де працював у Страховому товаристві «Дністер».

Переїхавши у Києв, був керівником редакції «Літературно-наукового вісника» (1907-1912 рр.), завідувачем редакції ілюстрованої щотижневої газети для селян і робітників «Село» («Засів») (1909-1912 рр.). Він був одним із засновників видавництва «Українська хата» (1909 р.), редактором видавництва «Лан» (1909-1913 рр.), директором видавничого товариства «Дзвін» (1911-1924 рр.), організатором та завідувачем книгарні ЛНВ у Києві та її філій у Харкові та Катеринодарі .

Тищенко також був автором науково-популярних та дитячих книжок, які виходили у видавництвах Є. Череповського, «Лан», «Український учитель» та перевидавалися упродовж подальших років. Він друкував літературно-критичні, публіцистичні, науково-популярні, біографічні статті та оповідання в різних виданнях.

Під загрозою арешту Тищенко був змушений у 1913 році виїхати за кордон. Короткий час перебував у США, де був організатором книгарні Українського Народного Союзу та співредактором газети «Свобода» (1914 р.). З липня 1914 року нелегально перебував у межах Російської імперії, опікувався виданням творів Володимира Винниченка у Москві, був координатором діяльності осередків УСДРП на Катеринославщині та Харківщині. За Української Держави — відряджений Міністерством народної освіти до Австро-Угорщини та Німеччини для організації видання підручників для народних шкіл.

У 1919 р. через брак паперу переніс видавництво «Дзвін» до Відня, де надрукував і перевіз в Україну 11 вагонів українських підручників, якими користувалися в українських школах до 1925 р. На еміграції утримував власні видавництва у Празі, Ужгороді, містах Мукачево і Перечин.

Один з організаторів Союзу українських журналістів і письменників у Відні (1919 р.) та Союзу українських видавців (1920 р.), віденського Союзу «Голодним України» (1922 р.).

У травні 1945 року Тищенко мусив залишити Прагу, яка була зайнята радянськими військами. Перебував у таборах для переміщених осіб в англійській окупаційній зоні в Баварії та Гольштинії. У 1950 році під загрозою депортації до СРСР переїхав до США, де співпрацював з газетою «Свобода», редагував «Літературно-науковий збірник», був обраний членом-кореспондентом Української Вільної Академії Наук у США.

Юрій Пилипович Тищенко помер 5 грудня 1953 року в Нью-Йорку.

Автор: збірок оповідань для дітей «Крим», «Світова подорож краплини води» (обидві - 1910 р.), «Про горобця, славного молодця» (1912 р.); біографічного нарису «Хто такий В. Винниченко?» (1917 р.); переказу казок Р. Кіплінґа; збірки «Новелі» (1920 р.); праць «З історії видавничої й книгарської справи в Україні» (1940 р.) і «Перші наддніпрянські українські масові політичні газети. 1909–1912»; географічного нарису «Україна земля моїх батьків» (1952 р.). Також залишив спогади про Олену Пчілку, С. Васильченка, О. Олеся, Г. Чупринку, перші українські масові політичні газети «Село» і «Засів».