Федір Степанович Дудко — український письменник, журналіст, громадський і культурний діяч.

Федір Степанович Дудко народився 7 травня 1885 р. в козацькій родині, дитинство провів у Сосниці. Навчався в Глухівській та Новгород-Сіверській гімназіях, але був відрахований за революційну діяльність. З 1904 по 1906 рік проходив курси журналістики при Московському університеті.

З 1907 року мешкав у Києві, де навчався на архітектурному відділенні Київського політехнічного інституту та співпрацював з українською пресою демократичного спрямування.

Після поразки визвольних змагань 1917–1921 років емігрував до Польщі, а з 1922 року — до Львова, де працював у бібліотеці Наукового товариства імені Тараса Шевченка.

Під час Другої світової війни редагував українські газети «Наше слово» в Бресті та «Пінська газета» в Білорусі. У Бресті був заарештований та провів п’ять місяців у в’язниці.

З 1944 року перебував у Німеччині, де співпрацював з берлінськими часописами «Голос» та «Церква й життя». У 1949 році емігрував до США, де працював у редакції «Лікарського вісника» в Нью-Йорку та був одним із засновників і редакторів журналу «Новий світ».

Творчість Дудка охоплює прозові твори, зокрема повісті, романи, оповідання, а також журналістські статті. Його твори характеризуються глибоким психологізмом, емоційним забарвленням та ретельною фіксацією настроєвого враження від подій.

Серед його відомих творів: збірки оповідань «Краса життя» (1922 р.), «Глум» (1925 р.), «Дівчата одчайдушних днів» (1937 р.); роман-тетралогія «В заграві» (1928–1931 рр.), що складається з частин: «Чорторий», «Квіти і кров», «На згарищах», «Прірва»; романи: «Отаман Крук» (1930 р.), «Великий гетьман» (1936 р.), «Війна» (1948 р.); історична повість «Стрибожа внука» (1948 р.), присвячена Анні Ярославні.