Луценко Іван Антонович — літературознавець, критик, педагог.

Іван Антонович Луценко народився 17 травня 1915 року в селі Ак-Мечеть Херсонської губернії (нині - с. Прибужжя Доманівського району Миколаївської області). Закінчив Одеський педагогічний інститут у 1941 році. Після війни працював у цьому ж інституті (1947–1953 рр.), а також у Дніпропетровському університеті (1954–1971 рр.). У 1972–1979 роках очолював кафедру української літератури Миколаївського педагогічного інституту. Згодом працював у Національному педагогічному університеті імені М. П. Драгоманова.

Перу І. А. Луценка належить близько 300 наукових праць, серед них більш 10 монографій, навчальних посібників, упорядкованих ним хрестоматій.

Автор книжок «Олекса Десняк» (1951 р.), «Коста Хетагуров» (1961 р.), «Образ смуглявої сестри України» (1968 р.), «Українсько-грузинські літературні зв'язки в їх історичному розвиткові» (1968 р.), «Деякі закономірності взаємин літератур народів СРСР» (1972 р.), «Образи чоловіків і жінок у підручниках і дитячій літературі УРСР» (1982 р.), «Тарас Шевченко та Осетія» (2002 р.).

Іван Луценко досліджував українську літературу, зокрема творчість Тараса Шевченка, Івана Франка та інших класиків. Його праці сприяли глибшому розумінню національної літературної спадщини та розвитку літературознавства в Україні.

Він очолював групу українських вчених, які на замовлення ЮНЕСКО написали дві монографії з проблем розвитку народної освіти в Україні (видані в Парижі франц. та англ. мовами).

Упорядник 2-томника «Українська дитяча література. Хрестоматія» (1992 р.).