Концевич Євген Васильович — український письменник, «шістдесятник», член Всеукраїнського товариства політичних в'язнів і репресованих.

Концевич Євген Васильович народився 5 червня 1935 року в селі Млинище Житомирського району. У 1947 році його родина переїхала до Житомира, рятуючись від голоду. У 17 років, під час купання в річці Тетерів, Євген невдало пірнув, зламав хребет і залишився прикутий до ліжка на все життя. Попри це, він заочно закінчив середню школу та вступив до Житомирського педагогічного інституту на філологічний факультет.

Літературний дебют Концевича відбувся 1957 року в альманасі «Перший сніп». У 1964 році вийшла його перша збірка новел «Дві криниці», після чого він став членом Спілки письменників України. Його творчість відзначалася глибоким психологізмом, увагою до внутрішнього світу дітей та дорослих, а також тонким відчуттям мови.

У 1960–1970-х роках Концевич зазнав переслідувань з боку КДБ за зберігання та читання «антирадянської літератури». Його двічі виключали зі Спілки письменників України, але згодом поновили без права публікацій.

Автор новелістичних збірок «Йдучи вулицею» (1985 р.), «Вона йшла усміхнена…» (2002 р.), «Голубко моя сиза» (2003 р.), мемуарно-критичної книжки «Тутешня кава» (2000 р.), книг перекладів із польської та російської мов.

В 1999 році за твори опубліковані в антології «Вечеря на 12 персон: Житомирська прозова школа» нагороджений всеукраїнською премією в галузі літератури й мистецтва імені Івана Огієнка.

Євген Концевич помер 21 липня 2010 року в Житомирі. На його честь встановлено меморіальну дошку на фасаді гуманітарної гімназії №23, де він навчався.

Творчість Євгена Концевича займає особливе місце в українській літературі ХХ століття. Його проза — це світ тонких психологічних спостережень, де домінують теми людського болю, самотності, любові, віри, співчуття. Особливу увагу він приділяв зображенню внутрішнього світу дітей.

У своїх творах Концевич виступав як захисник української мови, національної пам’яті та культури в часи, коли це було небезпечно. Його мова — вишукана, образна, з виразним житомирським колоритом.

Концевич — це символ незламності духу. Його твори читають не лише як художню прозу, а й як життєвий заповіт — про гідність, любов до України та потребу бути людиною за будь-яких умов.