Василь Васильович Тарновський (старший) — український етнограф, історик права, громадський діяч. Василь Васильович Тарновський (старший) — одна з яскравих постатей української культурної та громадської історії XIX століття. Юрист за освітою, історик, етнограф і пристрасний збирач українських старожитностей, він став символом національного пробудження свого часу.

Василь Васильович народився 26 червня  1810 р. в родині українського дворянства. 1832 року закінчив юридичний факультет Московського університету. Викладав у Житомирській гімназії. М. В. Гоголь рекомендував його ректору Київського імператорського університету Св. Володимира М. О. Максимовичу професором російської словесності, хоча той викладав у гімназії історію. Вже з юності виявляв інтерес до історії та етнографії українського народу, чимало подорожував Чернігівщиною та Полтавщиною, збираючи народні пісні, предмети побуту, документи.

Тарновський був активним учасником українського національного руху, співпрацював із провідними діячами тогочасної інтелігенції. Його особливо цікавила історія права та звичаєве право Лівобережної України. Вивчав судову систему Гетьманщини, документацію козацької старшини, працював над упорядкуванням архівів.

Зібрана Тарновським колекція українських старожитностей (зброя, ікони, вишивка, книги, документи) лягла в основу першого українського історико-культурного музею. Він активно підтримував українську літературу й освіту, фінансував видання книжок, діяльність шкіл, підтримував молодих науковців.

Під час арешту й слідства над Шевченком родина Тарновських переховувала в себе його вірші. Після звільнення поета із заслання, щоб підтримати його матеріально й морально, Василь Тарновський придбав сімнадцять малюнків Шевченка, розпочавши тим самим колекціонування творчої спадщини поета. Йому були близькі ідеї Кирило-Мефодіївського братства.

Переконаний противник кріпацтва, брав активну участь у підготовці селянської реформи – депутат Чернігівського губернського комітету «з улаштування й поліпшення побуту поміщицьких селян» (1858-1859 рр.), член-експерт редакційних комісій при Головному комітеті з селянського питання в Петербурзі (1860 р.). Отримав ряд нагород за активну участь у проведенні селянської реформи.

Наприкінці 1853-го, після смерті бездітного дядька Григорія Степановича Тарновського, отримав у спадок його значні володіння, зокрема маєток у селі Качанівка. Став меценатом української культури. Влаштовував літературно-мистецькі вечори, заснував народні школи для селян в Качанівці, Антонівці, Парафіївці, допоміг видати «Записки про Південну Русь» і роман «Чорна рада» Пантелеймона Куліша.

Його особиста бібліотека та архів стали джерелами для багатьох історичних праць у наступні десятиліття.

Помер у 1866 році. Його справу продовжив син — Василь Васильович Тарновський (молодший), який передав батьківську колекцію до Чернігівського історичного музею. Ім’я Тарновського й донині є символом українського патріотизму, щедрого меценатства та наукової чесності.