Михайло Михайлович Лозинський — видатний український громадський і політичний діяч, дипломат, правознавець, перекладач, публіцист і театральний критик. Його життєвий шлях — яскравий приклад служіння українському народові, науці й культурі в непрості часи початку ХХ століття.

Михайло Михайлович народився 30 червня 1880 року в селі Бабине (нині Бабин-Зарічний, Івано-Франківська область) у родині адвоката. Освіту здобув у Львівській академічній гімназії, а згодом вивчав право у Львові, Відні та Цюріху. У 1914 році отримав ступінь доктора права у Віденському університеті.

У 1900-х роках активно займався публіцистикою, дописував у відомі українські видання — «Громадський голос», «Діло», «Гасло», «Рада». Його тексти були спрямовані на пробудження національної свідомості, захист української культури, мови, освіти. Як літературознавець і критик, Лозинський писав про творчість Тараса Шевченка, Івана Франка, Михайла Драгоманова, Юліана Павлика.

Час, проведений у Львові, вирізняється великою увагою автора до українського театру, до стану театральної критики та драматургії на Галичині. Під впливом театральних вражень Станиславова та Львова М.Лозинський навіть напише окремий цикл поезій «У театрі» в єдиній своїй поетичній збірці «Любов-туга». М.Лозинський також писав рецензії на драматичні твори, зокрема на драму Антона Крушельницького «Семчишини». Він також був першим біографом життя та творчості дружини Антона Крушельницького Марії Слободи-Крушельницької (1935—1976 рр.).

Відомий також як перекладач — зокрема, він переклав твори М. Горького, Л. Андрєєва, арабські казки «Тисяча і одна ніч», праці Ф. Енгельса, І. Конрада.

У роки Української революції 1917–1921 рр. Михайло Лозинський став активним учасником політичного життя. У 1918–1919 роках обіймав посаду заступника державного секретаря закордонних справ Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР), очолював дипломатичну місію ЗУНР на мирній конференції у Парижі.

Брав активну участь у діяльності «Союзу визволення України» (СВУ) у Відні, зокрема, друкував свої праці у «Вістнику СВУ». Його «Галичина в життю України» на початку 1916 р. вийшла окремою брошурою у Відні (коштом СВУ).

Після поразки українських визвольних змагань емігрував до Праги, де став професором Українського Вільного університету. Викладав міжнародне право, написав низку праць з цієї тематики, зокрема «Міжнародне право» (1922 р., перевидане у 1931 році в Харкові). У 1927 році повернувся в Україну, де продовжив наукову діяльність у Харкові.

У 1933 році був заарештований за сфабрикованим звинуваченням у зв’язках з Українською Військовою організацією. Його засудили до 10 років ув’язнення. Перебував у таборах на Соловках, а в 1937 році був розстріляний. Реабілітований посмертно у 1957 році.

Михайло Лозинський залишив вагомий слід в історії України як глибокий мислитель, патріот, реформатор у сфері права і перекладач світової літератури українською мовою. Його праці стали основою для розвитку української правничої науки та дипломатії.