Панас Кочура — український письменник, прозаїк.

Панас Кочура народився 18 липня 1905 року у місті Кролевці (тепер Сумська область, Україна) в сім'ї робітника. Змалку виявляв інтерес до слова і літератури. Початкову освіту здобув у трирічній школі, а згодом навчався в реальному училищі, яке закінчив у 1921 році. Рано почав працювати: був і робітником на заводі, і актором театральної трупи, і головою сільради.

У 1927 році вступив до Червоної армії, але у 1929 р. через важку травму став інвалідом і був прикутий до ліжка на все життя.

Попри фізичні обмеження, Панас Кочура розвинувся як яскравий письменник. Дебютував у 1945 році повістю «Родина Сокорин», присвяченою боротьбі українського народу проти нацистських окупантів. Надалі його проза охоплювала як сучасність, так і героїчне минуле українського народу.

Член Спілки письменників України з 1954 року.

Серед найважливіших творів: «Окрилені» (1953 р., у співавторстві з М. Ятком), «Вогні юності» (1957 р.), «Світлий ранок» (1954 р.), «Золота грамота» (1960 р.), «Апостоли правди» (1969 р.), «Із іскри — полум’я» (1972 р.), «Сичі на дзвіниці» (1974 р.), «Початок вічного» (1977 р.), «Блакитна мрія. Довга ніч» (1987 р.).

Помер 5 листопада 1976 року.

Його історичні романи вирізняються глибоким знанням епох, любов’ю до національної історії та майстерною художньою реконструкцією подій.

Пам’ять про нього вшановано в рідному Кролевці: його ім’ям названо вулицю та середню школу № 1. Твори письменника залишаються вагомим внеском у скарбницю української історичної прози ХХ століття.