Андрей Шептицький — український церковний, культурний та громадсько-політичний діяч, предстоятель УГКЦ, митрополит Галицький, архієпископ Львівський, єпископ Кам’янець-Подільський, меценат. Його діяльність мала великий вплив на духовне життя українців, розвиток культури, освіти й національної самосвідомості.

Андрей Шептицький народився 29 липня 1865 року в селі Прилбичах Яворівського повіту, Королівство Галичини та Володимирії, Австрійська імперія (нині Яворівського району Львівської области, Україна) в аристократичній родині, яка поєднувала польське і українське коріння. Його батько був польським графом, а мати — Софія з роду Фредрів — походила зі знаної української родини, тісно пов’язаної з національним рухом. Змалку Роман отримав блискучу домашню освіту, а згодом навчався в Кракові, Бреславі (Вроцлаві). У 1888 році здобув ступінь доктора права, а у 1894 р. — доктора богослов’я.

У 1888 році вступив до Василіянського чину, прийняв чернече ім’я Андрей, і відтоді повністю присвятив себе служінню Церкві та українському народові.

Своє єпископське служіння Андрей Шептицький розпочав у 1899 році як єпископ Станиславівський. У 1900 році був призначений митрополитом Галицьким, очоливши Українську греко-католицьку церкву. Упродовж усього свого служіння (1901–1944 рр.) митрополит проявляв себе як реформатор, просвітитель і патріот.

Він активно сприяв розвитку церковної освіти, реформував богословську підготовку священників, підтримував діяльність монаших орденів. Шептицький був прихильником ідеї єдності східної та західної Церков, виступав за міжконфесійний діалог та духовне оновлення.

Окрім духовного проводу, митрополит Шептицький був видатним меценатом культури й освіти. У 1905 році заснував Український Національний Музей у Львові, який став осередком збереження української спадщини. Він підтримував митців, науковців, видавництва, школи, ремісничі майстерні.

Шептицький активно захищав права українців в Австро-Угорській імперії, а згодом — у Польській державі. Він був противником національного гноблення, пропагував соціальну справедливість і захищав нужденних.

У роки Першої і Другої світових воєн Андрей Шептицький проявив велику мужність і далекоглядність. У 1914–1917 роках був ув’язнений російською владою. Під час нацистської окупації він публічно виступав проти расової політики Третього Рейху, рятував євреїв, у тому числі дітей, переховуючи їх у монастирях і приватних домах.

Його пастирські послання — «Як будувати рідну хату», «Про милосердя», «Не убий!» — стали духовними дороговказами для тисяч людей у найтяжчі історичні моменти.

Андрей Шептицький помер 1 листопада 1944 року у Львові. Його поховали в крипті собору Святого Юра. Його постать залишається символом духовної стійкості, гуманізму, віри та служіння ближньому.

У 2015 році Папа Франциск надав митрополиту титул «праведного між народами», а процес беатифікації Шептицького триває у Ватикані.