Михайло Євдокимович Івченко — український письменник, прозаїк, перекладач, представник покоління літераторів 1920-х років.

Михайло Євдокимович Івченко народився 9 серпня 1890 р. у селянській родині в селі Никонівка на Полтавщині. Закінчив церковнопарафіяльну, потім учительську школу. За розповсюдження нелегальної літератури потрапив під нагляд поліції. 1907 року виїхав на Кавказ. У Ставрополі-Кавказькому працював у редакції місцевої газети, у статистичному бюро. Тут розпочав літературну діяльність, надрукувавши новелу «Їх було троє» в газеті «Кубанський край» (1910 р.). Згодом переїхав в Україну, екстерном закінчив Московську землеробську школу, після чого вступив на службу в Полтавське земство.

Після революційних подій та встановлення радянської влади Івченко активно включився в культурне життя України, працював у сфері журналістики, редагування та перекладу.

Окремими виданнями вийшли збірки оповідань та повістей в добу УНР «Шуми весняні» (1919 р.), в часи окупації «Імлистою рікою» (1926 р.), «Порваною дорогою» (1926 р.), «Землі дзвонять» (1928 р.), роман «Робітні сили» (1929 р.). У журналах опубліковані п'єса «Повідь» та повість «У сонячнім колі» (1929 р.).

Івченко належав до тієї генерації українських письменників, які намагалися поєднати традиції класичної літератури з новими художніми пошуками доби. Його проза вирізняється: психологічною глибиною образів; увагою до соціальних і моральних проблем; національною тематикою.

Він перекладав твори з іноземних мов, збагачуючи український культурний простір світовою літературною спадщиною.

У 1930-ті роки, в період сталінських репресій, Івченка було заарештовано. Його звинуватили у «контрреволюційній діяльності», що було типовим для інтелігенції того часу. Його в числі дев'яти підсудних було звільнено з-під варти, встановивши іспитовий термін у три роки. Письменник довго не міг повернутися до творчості. В його архіві залишилися рукописи оповідань, повісті, кіносценарію, роману, спогадів, подорожніх нотаток. А ще — переклади. 1934 року Михайло Івченко під приводом лікування виїхав до Москви, а звідти — на Кавказ. Працював у Владикавказі агрономом-економістом на селекційній станції, а з березня 1939 року — викладачем англійської мови в сільськогосподарському інституті.

19 жовтня 1939 року його брат Філарет, який жив із матір'ю у Никонівці на Чернігівщині, одержав телеграму про раптову смерть Михайла Івченка від сибірки. Михайло Івченко реабілітований посмертно. 

Твори Івченка сьогодні розглядають як важливу частину літературного процесу 1920–1930-х років. Він залишив по собі прозові тексти, переклади та літературні нариси, що свідчать про високий художній рівень української культури міжвоєнного періоду.