Микола Іванович Карпенко — український поет, перекладач.

Микола Іванович Карпенко народився 14 серпня 1925 р. у селянській родині в селі Вороньків Бориспільського району Київської області. Юність перервала Друга світова війна: Микола Карпенко воював на фронті, брав участь у боях на Лютізькому плацдармі, де був поранений.

Після демобілізації повернувся на батьківщину, де розпочав журналістську роботу в районній газеті «Колективіст». Згодом працював редактором у львівському видавництві «Каменяр» та ужгородському видавництві «Карпати».

Перші вірші Карпенка побачили світ у 1950 році в альманасі «Літературна Одеса». У творчості поета переважають мотиви громадянської та інтимної лірики, патріотизм, моральна відповідальність митця перед народом. Його поезія часто відзначається філософічністю, емоційною щирістю та виразною образністю.

З 1971 р. був відповідальним секретарем Івано-Франківської обласної організації Спілки письменників України. З 1975 р. жив і працював у Києві.

Основні збірки: «Невідправлені листи» (1965 р.), «Озброєна муза» (1970 р.), «Перевесло» (1975 р.), «З висоти поля» (1978 р.), «Дієслово» (1980 р.), «Блискавиці» (1984 р.), «Вибране» (1985 р.).

Відомий і як майстер сатири, у якій поєднував сарказм, соціальну гостроту та морально-етичні узагальнення.

Карпенко здійснив низку поетичних переспівів біблійних і давньоукраїнських текстів. Його переклади відзначаються прагненням до збереження духу оригіналу при художньому переосмисленні. Твори поета перекладено білоруською, молдовською, литовською, вірменською, азербайджанською, казахською, башкирською, угорською та англійською мовами.

Лауреат літературних премій імені Мирослава Ірчана, імені Володимира Сосюри, імені Павла Тичини та «Благовіст».

Микола Іванович Карпенко залишив глибокий слід у сучасній українській літературі як поет, перекладач і культурний діяч. Його творчість поєднує воєнний досвід, народну мораль, любов до рідної землі та прагнення передати культурну спадщину наступним поколінням.