Володимир Никифорович Гавриленко — український письменник, прозаїк, публіцист.

Володимир Никифорович Гавриленко народився 15 серпня 1905 р. у Херсоні. Після  педагогічних курсів (1923 р.) працював учителем початкової школи, займався профспілковою діяльністю. У 1929–1932 роках навчався на літературному факультеті Харківського педагогічного інституту професійної освіти. У той же час був секретарем журналу «Наймит», де опублікував своє перше оповідання «Іван Рудик». У 1930–1934 роках очолював літературну групу «Трактор» та редагував однойменний журнал. Працював у літературній сфері, писав прозові твори, які відзначалися увагою до національної історії, соціальних і морально-етичних проблем.

Автор книги «Портрети друзів» (1935 р.) та роману «Щирість» (1941 р.). Нариси, написані письменником на фронті, увійшли до збірки «Безсмертя» (1943 р.). Героїзм молоді в часи війни змалював у повісті «Москвичка Тоня» (1945 р.).

Працював у газетах і видавництвах до 1954 року, зокрема, у 1946—1954 роках — в газеті «Красное знамя» (Харків). Видав твори «Хто дорогий для мене» (1964 р.), «Коли приходить щастя» та інші — переважно про молодь.

У 1970—1980-х роках у періодичній пресі друкувались уривки з нових художніх творів Гавриленка.

У своїх романах та повістях Гавриленко прагнув поєднати художній вимисел з історичною достовірністю. Його творчість відзначається образністю, динамічним сюжетом та уважним ставленням до психології персонажів.

Помер у березні 1995 року в Харкові.

Творчість Володимира Никифоровича Гавриленка вирізняється глибиною психологічного розкриття героїв і соціально-історичною правдою. Володимир Гавриленко посідає помітне місце в українській літературі середини ХХ століття як автор, який поєднав у своїй творчості теми сільського побуту, героїки війни та морально-етичних пошуків людини.