Георг Вільгельм Фрідріх Гегель — німецький філософ, один із засновників класичної німецької філософії. Створив систематичну теорію діалектики, що стала фундаментом для подальшого розвитку європейської думки.

Гегель народився 27 серпня 1770 р. у місті Штутгарт. У 1788 році вступив до Тюбінгенської богословської семінарії, де познайомився з майбутнім поетом Фрідріхом Гельдерліном та філософом Фрідріхом Шеллінгом. Після завершення навчання працював домашнім учителем у Берні та Франкфурті, паралельно займаючись філософськими студіями.

У 1801 році Гегель переїхав до Єни, де розпочав викладацьку діяльність і видав свою першу велику працю — «Феноменологія духу» (1807 р.). Пізніше він викладав у Гайдельберзі та Берліні, де став професором філософії й здобув визнання як головний мислитель своєї епохи.

Помер Гегель у Берліні під час епідемії холери 1831 року.

Гегель розробив концепцію абсолютного ідеалізму, де світ розглядався як розвиток Абсолютного Духу. Основним методом пізнання він вважав діалектику — рух ідей та явищ через суперечності й їхнє зняття у вищій єдності (теза — антитеза — синтез).

Філософ поділяв розвиток духу на три рівні:

• Суб’єктивний дух (індивідуальна свідомість).
• Об’єктивний дух (право, мораль, суспільство, держава).
• Абсолютний дух (мистецтво, релігія, філософія).

Особливу увагу Гегель приділяв історії, яку вважав закономірним процесом розгортання свободи у суспільстві.

Всі твори Гегеля можна класифікувати відповідно до поділу в «Енциклопедії філософських наук»:

1.«Наука логіки»:

• «Наука логіки»

2.«Філософія природи».

3.«Філософія духу»:

• «Феноменологія духу».
• «Основи філософії права».
• «Філософія історії».
• «Філософія релігії».
• «Лекції з естетики».
• «Лекції з історії філософії».

Гегель справив величезний вплив на європейську філософію XIX–XX століть. Його спадщина стала джерелом натхнення для різних течій: від марксизму до екзистенціалізму та сучасної герменевтики.