Дмитро Юрійович Загул — український поет-символіст, літературознавець, критик, публіцист, перекладач, педагог, громадський діяч.

Дмитро Юрійович Загул народився 28 серпня 1890 року в буковинському селі Мілієві. Навчався у Вижницькій школі, згодом у Чернівецькій гімназії. Вищу освіту здобував у Чернівецькому університеті, де вивчав філософію та літературу.

У студентські роки активно цікавився європейським модернізмом, символізмом та ідеями неоромантизму, що згодом вплинуло на його власну творчість.

Перші публікації Загула з’явилися у 1910-х роках. Його поезія поєднувала елементи символізму з українською національною традицією.

Перша книжка «Мережка» вийшла 1913 року, проте справжнім дебютом Загул вважав збірку «З зелених гір» (1918 р.). «З зелених гір» —  збірка, де відчувається вплив природи рідної Буковини та символістська образність. Наступна збірка — «На грані» (1919 р.) — філософська та психологічна лірика, у якій автор розмірковує про межові стани людської душі. Також писав літературно-критичні статті, у яких аналізував сучасний літературний процес. 1927 року вийшла його підсумкова збірка «Мотиви» з передмовою Олександра Білецького. 

Загул займався перекладами з німецької, французької та інших європейських мов, знайомлячи українських читачів із доробком світових класиків. Працював учителем та викладачем, виховував молоде покоління українських літераторів. Його критичні праці присвячені проблемам українського модернізму, розвитку поезії та ролі митця у суспільстві.

Був активним учасником українського культурного життя у Галичині та Буковині, належав до літературних об’єднань. Виступав як публіцист, піднімав питання національної ідентичності та культурної незалежності українців. У 1930-х Дмитро Загул редагує альманах «Західна Україна». Його «Поетика» (1923 р.) — один із перших українських підручників з теорії вірша.

У 1930-х роках Загул став жертвою радянських репресій. Його заарештували, засудили та заслали до Казахстану. Там він і помер у 1944 році.

Дмитро Загул належить до тих українських митців, чия творчість залишила помітний слід у літературі початку ХХ століття. Його поезія — це пошук гармонії між внутрішнім світом людини та космосом, між національним і загальнолюдським. Його життя стало прикладом трагічної долі української інтелігенції, знищеної сталінським режимом. Проте його твори й сьогодні зберігають цінність як частина української символістської поезії.