Петро Савич Єфименко — український етнограф та історик, фольклорист, статистик за професією, учасник революційного руху.

Петро Єфименко народився 2 вересня 1835 року в селі Великий Токмак Бердянського повіту Таврійської губернії. 1854 року закінчив Катеринославську класичну хлоп'ячу гімназію. Навчався в Харківському університеті, де познайомився з ідеями революційної демократії та гуртками, що виступали проти самодержавства. Через участь у підпільній діяльності був заарештований та  засуджений до висилки.

Попри заслання, Єфименко активно займався етнографічними та історичними дослідженнями. Він вивчав побут і культуру народів Півночі Російської імперії. Записував фольклор, збирав матеріали з народних звичаїв та обрядів.

Його праці відзначалися науковою точністю та багатим фактичним матеріалом. Єфименко також цікавився статистикою та соціально-економічними проблемами, аналізуючи становище селянства.

Як революційний демократ, Єфименко виступав проти кріпацтва й самодержавства, підтримував ідеї народництва. Його діяльність поєднувала наукову працю та суспільну боротьбу.

Його дружина — Олександра Яківна Єфименко, відома українська історикиня.

У 1875 році Петро Єфименко опублікував статтю, повернувши таким чином з небуття останнього кошового отамана Запорізької Січі Петра Калнишевського. 1870 року жив під наглядом у Воронежі, потім проживав у Самарі, Чернігові, Харкові.

Помер у Санкт-Петербурзі 7 травня 1908 року.

Петро Єфименко залишив помітний слід у етнографії та історичній науці. Його дослідження стали вагомим внеском у вивчення культури народів Півночі та соціальної історії.