Олександр Володимирович Запорожець — український психолог, педагог.

Запорожець Олександр Володимирович народився 12 вересня 1905 р. У 1925 р. він виїхав до Москви й вступив у 2-й Московський державний університет.  Згодом працював у Харкові та Москві, входив до наукового гурту, що започаткував культурно-історичну школу в психології. У 1933 р. Олександр Володимирович стає доцентом кафедри психології Харківського педагогічного інституту ім. Г. С. Сковороди, а потім — її завідувачем. У ці ж роки він входить до складу харківської групи психологів, очолюваної О. М. Леонтьєвим.

У роки Другої світової війни займався питаннями психології військової діяльності, зокрема проблемами формування навичок і регуляції рухів у бойових умовах. Після війни основну увагу приділив дослідженню закономірностей психічного розвитку дітей раннього і дошкільного віку.

З 1944 р. очолює колектив лабораторії психології дошкільного віку Інституту загальної й педагогічної психології АПН СРСР.

У 1958 р. О. В. Запорожця обирають членом-кореспондентом АПН РРФСР, а з 1960-го призначають директором Науково-дослідного інституту дошкільного виховання. З 1960-х років він був визнаним керівником усієї науково-практичної роботи в галузі дошкільного дитинства.

Основні напрями досліджень:

• розробка теорії поетапного формування розумових дій і понять;
• дослідження розвитку довільних рухів та дій у дітей;
• вивчення емоційного розвитку та уяви дошкільників;
• обґрунтування ролі ігрової діяльності як провідної в дошкільному віці;
• розробка методик і програм дошкільного виховання.

Запорожець став одним із фундаторів радянської дошкільної психології. Він створив школу дослідників дитячої психології. Його праці мали значний вплив на методики навчання і виховання дітей у дитсадках, підготовку вихователів і вчителів.

Серед його наукових праць — монографії та статті про розвиток рухів, формування дій і понять, психологію гри та виховання дітей. Його ідеї широко застосовувалися у педагогічній практиці в СРСР і за кордоном.

Ім’я Олександра Запорожця зберігається у науковій традиції як одного з провідних представників культурно-історичної школи психології та класика дитячої психології.