Аркадій Васильович Казка — український поет, перекладач, педагог.

Аркадій Васильович Казка народився 23 вересня 1890 р. у містечку Седнів на Чернігівщині в родині, пов’язаній із місцевою культурною традицією. Навчався у Чернігові. Під час навчання заприязнився з поетом Павлом Тичиною, з яким мешкав у монастирському гуртожитку, разом співав у церковному хорі, відвідував славнозвісні «суботи» Михайла Коцюбинського. Згодом працював на освітянській ниві, викладаючи в школах та займаючись педагогічною діяльністю.

У 1910–1920-х роках брав активну участь у літературному та громадському житті. Його творчість припала на час національного відродження та соціальних потрясінь, що знайшло відображення у поетичних текстах. У серпні 1914 року в Спаському соборі в Чернігові Аркадій склав присягу на вірність Братства самостійників у юнака-гімназиста Романа Бжеського.

Писав вірші, в яких поєднував ліричні мотиви з елементами соціальної тематики. Перекладав твори зарубіжних авторів українською мовою. Його стиль відзначався щирістю, зверненням до народних образів та символів.

Великою печаллю для Аркадія Васильовича було те, що за життя він не потримав в руках жодної своєї збірки надрукованою. Всі його листи до П.Тичини просякнуті тугою за цією мрією. На початку 1920-х років підготував рукописну збірку поезій «Lamentabile» («Сумливе»), яку подарував Григорієві Верьовці. Казка готував до видання збірки «Розірване намисто» та «Васильки». Але ці плани не здійснилися.

Перша книжка А.Казки «Васильки» побачила світ аж у 1989 році, впорядкував її Станіслав Тельнюк.

Творчий доробок Аркадія Казки невеликий, проте він посідає помітне місце в історії української літератури як представник покоління, що формувало нову національну культуру початку ХХ століття. Казка працював учителем, сприяючи поширенню освіти серед молоді. Він поєднував літературну творчість із вихованням учнів, надаючи великого значення культурним і моральним цінностям.

Вночі 10 вересня 1929 року Казку було заарештовано у справі СВУ («Спілка визволення України») й відправлено до Одеської в'язниці. Не визнаючи своєї вини, будучи у відчаї Аркадій Казка 23 листопада того ж року наклав на себе руки.

Хоча ім’я Аркадія Казки менш відоме широкому загалу, він залишив слід як поет-лірик, перекладач і педагог, чия діяльність була спрямована на розвиток української культури та освіти.