Іван Іванович Волошин — український письменник, журналіст.

Іван Іванович Волошин народився 10 жовтня 1905 року в Києві. З ранніх років він виявляв інтерес до літератури та гуманітарних наук, що згодом визначило його життєвий шлях. Волошин працював робітником на заводі, матросом, журналістом. Активно займався самоосвітою, вивчав класику української та світової літератури. Друкуватися почав з 1925 р. Від 1928 працював у редакціях. Журналістську діяльність поєднував із творчістю художника-графіка. У своїй творчості Волошин торкався соціальних, моральних і філософських тем. Він писав: оповідання, повісті, нариси.

Автор п’єси «Золоті артезіани»; нарисів про життя трудівників села («Сади цвітуть», «Олександр Гришко», «Самоцвіти», «З моря народного», «Крилате зерно»), майстрів народного та професійного мистецтва («Дні художника», «Промениста юність», «Прекрасне живе вічно»); романів на тему творчої праці митця («Художники», «Сашко Родень»).

Його твори відображали життя простої людини в нових суспільних умовах, а також виклики часу, у якому він жив. Літературознавці відзначають, що стиль Волошина поєднував реалістичність опису з прагненням до глибокого психологізму.

Іван Волошин належав до покоління українських письменників, які прагнули розвивати літературу, зберігаючи національну ідентичність в умовах ідеологічного тиску. Його твори вивчалися в літературних гуртках, а частина з них публікувалася у тогочасних журналах та збірниках.

Іван Іванович Волошин помер 15 серпня 1973 року в Києві. Його ім’я залишилося в історії української літератури ХХ століття як автора, що намагався відобразити дух своєї епохи та людину в нових історичних реаліях.

Біографія Івана Волошина — приклад життєвого шляху митця, який творив у непростих умовах, але залишив свій слід в українській літературі. Його твори допомагають зрозуміти епоху радянської України та внутрішній світ людини того часу.