Тобілевич Софія Віталіївна — українська акторка характерного плану, перекладачка, фольклористка, мемуаристка, дружина І. Карпенка-Карого.

Софія Віталіївна Тобілевич народилася 15 жовтня 1860 року в селі Новоселиця на Поділлі (нині Жмеринський район Вінницької області) у збіднілій польській шляхетській родині. З дитинства вона виявляла неабиякий розум, самостійність і любов до книги. Початкову освіту здобула самотужки, а згодом досконало опанувала російську, французьку та німецьку мови, що допомогло їй у перекладацькій діяльності.

Після ранньої смерті батьків Софія змушена була працювати гувернанткою. Саме в цей період вона захопилася театром і познайомилася з діячами української культури. Її сценічний дебют відбувся у трупі Михайла Старицького в 1883 році, де вона спочатку співала в хорі, а потім почала виступати у невеликих ролях.

Пізніше Софія одружилася з відомим драматургом Іваном Карповичем Тобілевичем (Карпенком-Карим) і стала його вірною супутницею життя та творчості. Разом вони створили справжню оселю українського мистецтва — хутір Надія, який став духовним центром для багатьох митців.

Софія Тобілевич понад тридцять років працювала на сцені — у трупах Панаса Саксаганського, Миколи Садовського, а також у Театрі Садовського в Києві. Вона виконувала ролі переважно літніх жінок, матусь, бабусь — образи, наповнені мудрістю, теплотою і народною простотою. Її акторська манера відзначалася щирістю та природністю.

Окрім театру, Софія займалася перекладами та фольклористичною роботою. Вона перекладала твори Бомарше, Гауптмана, збирала українські народні пісні, перекази, приказки. Ввесь цей матеріал опубліковано у великому збірнику «Українські народні пісні в записах Софії Тобілевич» (1982 р.).  Її праця мала велике значення для збереження усної народної творчості.

Після смерті чоловіка Софія Віталіївна продовжувала культурну діяльність, писала спогади, які стали безцінним джерелом для дослідників українського театру. Найвідоміші її книги — «Корифеї українського театру. Портрети. Спогади» (1947 р.) та «Мої стежки і зустрічі» (1957 р.).

Померла Софія Тобілевич 7 жовтня 1953 року в Києві, залишивши після себе величезну духовну спадщину. Її життя — приклад самовідданості українській культурі, мистецтву та рідному слову.