Володимир Зенонович Ґжицький — український письменник, публіцист, перекладач, мемуарист. Представник покоління, яке формувало обличчя української культури першої половини ХХ століття.

Ґжицький Володимир Зенонович народився 15 жовтня 1895 р. в с. Острівець, нині — Теребовлянського району, в сім'ї вчителя.  Ще в юності Ґжицький почав виявляти інтерес до українського слова та національного руху. Вчився у Тернопільській українській гімназії. Війна 1914 р. перервала навчання, тож закінчив гімназію у 1917 р. В. Ґжицький воював в Українській Галицькій армії у чині поручника. Перейшов Збруч, добрався у 1919 р. до Харкова. Там працював на різних роботах — робітником у млині, розносив газети і т. ін. Вчився в Харківському інституті сільського господарства, який закінчив 1926 року. Був членом Спілки селянських письменників «Плуг», потім, як виходець з Галичини, — організації «Західна Україна». Тоді ж видав першу (і єдину) збірку віршів «Трембітині тони» (1924 р.).

Його дебютні твори були пройняті патріотичними ідеями та прагненням показати духовну силу українського народу.

Справжнє визнання письменник отримав у міжвоєнний період. Його романи, оповідання та публіцистичні статті вирізнялися глибоким психологізмом, увагою до соціальних проблем, реалістичним зображенням життя українців у складних політичних обставинах.

Автор романів «Чорне озеро» (1929 р.), «Захар Вовгура» (1932 р.), низки оповідань, повістей, де порушуються питання морального вибору, гідності, боротьби за правду.

Як публіцист, він часто виступав на захист української мови та культури, закликав до єдності інтелігенції в умовах політичного тиску.

Життя Володимира Ґжицького не було легким. У 1930-х роках він зазнав репресій, був арештований радянською владою та відправлений у табори. Після звільнення продовжив літературну діяльність, хоч і під наглядом цензури. Цей досвід знайшов відображення в його пізніших мемуарних творах. 

В. Ґжицький написав автобіографічну трилогію «У світ широкий» (1960 р.), «Великі надії», «Ніч і день» (обидві 1963 р.). Потім В. Ґжицький написав не менш відомі історичні романи «Опришки» (1962 р.), «Кармелюк» (1971 р.), автобіографічну повість «Слово честі» (1968 р.), ряд творів для дітей та про природу.

Помер письменник у 1973 році. Його творчість і сьогодні залишається цінним джерелом для розуміння духовного світу українців ХХ століття. Володимир Ґжицький залишив по собі не лише літературну, а й моральну спадщину — приклад людини, відданої своїй нації й слову. У 2020 р., у селі Острівець Теребовлянського району Тернопільської області, волонтери розпочали перетворення будинку Володимира та Степана Гжицьких на мистецьку резиденцію.