Харитя Мусіївна Кононенко — українська письменниця, журналістка, перекладачка, етнографиня, громадська діячка, активістка жіночого руху, засновниця та керівниця Українського Червоного Хреста на Волині.

Харитя Кононенко народилася 18 жовтня 1900 року в селі Миколаївка Кременчуцького повіту Полтавської губернії. З ранніх років виявляла інтерес до освіти, культури та громадського життя.

Після навчання брала активну участь у національно-просвітницькому русі. Працювала в українських періодичних виданнях, де публікувала статті на суспільно-політичні та культурні теми. Її публіцистика відзначалася щирістю, глибоким патріотизмом і прагненням пробудити у співвітчизників почуття національної гідності.

Харитя Кононенко була активною учасницею українських громадських організацій, займалася культурно-освітньою роботою, підтримувала молодь та сприяла розвитку українського слова в умовах складних історичних обставин.

У міжвоєнний період Харитина Кононенко жила в Галичині. Створила серед українок краю осередки жіночого руху «Просвіти». Займалася органiзацiєю жiночих гурткiв на Холмщинi, Посяннi, Лемкiвщинi. Друкувала етнографiчнi довiдки у львiвських виданнях – журналi «Нова хата» та газетi «Дiло», де вела сторiнку для жiнок.   

1941-го Харитина їде до Рівного, де очолює «Жіночу службу України» і займається організацією Українського Червоного Хреста.

Після заборони німцями 1942-го діяльності Українського Червоного Хреста, Харитина Кононенко очолює його підпільну структуру, тісно пов’язану з формуваннями Української Повстанської Армії. Організовує медичне забезпечення для бійців УПА. Налагоджує роботу «Жіночої служби України» на Волині.

За співпрацю з УПА Харитину Кононенко 16 липня 1943-го арештувало гестапо. 15 жовтня 1943-го її розстріляли, а тіло спалили.

Праця й життя Хариті Кононенко залишили помітний слід у розвитку української журналістики та громадської думки першої половини ХХ століття.