Бабенко Іван Олександрович - український живописець, графік, плакатист.

Бабенко Іван Олександрович народився 19 жовтня 1935 року в Києві. Художню освіту здобув у Харківському державному художньому училищі, яке закінчив 1966 р. Згодом продовжив навчання в Українському поліграфічному інституті у Львові, де навчався під керівництвом В. Савіна, та закінчив його у 1972 році.

Після навчання працював художником у Харківському художньому фонді (1972–1974 рр.), а згодом — художнім редактором Облполіграфвидаву (1974–1978 рр.). Від 1979 року викладав у Харківській державній академії міського господарства, з 1990 року — доцент кафедри малюнка та живопису.

Працював у галузі станкового живопису та графіки. Його твори вирізняються глибоким соціальним змістом, увагою до людини праці, психологічною виразністю образів і стриманим, проте насиченим колоритом.

У живописі розробляв жанри тематичної картини, портрета, пейзажу, натюрморту.

Серед найвідоміших тематичних полотен: «Мала Земля. Комісар», «Солдатки. 43-й рік», «Очікування. 1945», «Другий ешелон», «Обжинки», «На мирній ниві». Відомий як автор глибоких психологічних портретів: «Портрет доярки», «Портрет художника М. Середченка», «Портрет професора», «Хлібороб». Пейзажні роботи («Світлий день», «Весна іде», «Березень», «Вечірній дзвін») пройняті спокоєм, гармонією та ліризмом.

Для манери Івана Бабенка характерні багатофігурні композиції, фактурне письмо, монументальність образів. У пізніх творах простежується прагнення до узагальнених форм і монохромності, що надає картинам глибини та символізму.

З 1966 року брав участь у республіканських, всесоюзних та міжнародних виставках (Чехословаччина, Угорщина, Болгарія, Польща). Провів персональні виставки у Харкові (1966 р., 2000 р.).

Роботи художника зберігаються у Міністерстві культури і мистецтв України, у музеях Харкова та в приватних колекціях.

Іван Бабенко належить до покоління українських митців, які поєднали реалістичну традицію з пошуками художньої узагальненості. Його творчість відзначається людяністю, патріотизмом та правдивістю образу, що робить її помітним явищем у розвитку українського образотворчого мистецтва другої половини ХХ століття.