Василь Леонтійович Завгородній — український співак, живописець, майстер різьблення по дереву та письменник. Він належав до тих митців, які поєднували талант музиканта і художника, зберігаючи в своїй творчості народний дух і любов до України.

Народився Василь Завгородній 26 жовтня 1925 р. у с. Водяне Компаніївського району на Кіровоградщині в багатодітній родині. Під час Другої світової війни Василь Завгородній воював, а після повернення закінчив Київську консерваторію (1955 р.). Працював у різних творчих колективах, а з 1960-х років став солістом хору імені Григорія Верьовки. У 1974–1976 рр. – соліст Кримської філармонії. З 1976 р. працював художником у різних установах Києва.

У його репертуарі були народні пісні — «Чом дуб не зелений», «Ой чорна я, си чорна», думи та авторські твори українських композиторів. Його голос звучав щиро, емоційно, передаючи характер і душу українського народу.

Паралельно Завгородній активно займався живописом і різьбленням по дереву. З 1959 року брав участь у мистецьких виставках, мав численні персональні експозиції в Києві. Його роботи відзначалися глибоким національним змістом, теплом і символізмом. Він створював образи козаків, гетьманів, селян, кобзарів, а також портрети відомих українців — Тараса Шевченка, Григорія Сковороди, Лесі Українки, Миколи Гоголя.

Художник працював у техніках олійного живопису, рельєфного та кругового різьблення. У своїх творах він прагнув показати красу української землі, силу традицій і духовність народу.

Твори Василя Завгороднього займають почесне місце в українській культурній спадщині. Вони зберігаються у фондах Національної спілки майстрів народного мистецтва України та експонуються в багатьох провідних музеях країни. Серед них — Національний музей українського декоративного мистецтва, Національний музей літератури України, Національний музей Тараса Шевченка, Музей Лесі Українки (усі — у Києві), заповідник «Гетьманська столиця» в Батурині, Кіровоградський обласний художній музей, Полтавський краєзнавчий музей імені Василя Кричевського, Літературно-меморіальний музей О. Довженка в Сосниці та меморіальний музей Юрія Яновського у Нечаївці. Деякі його роботи потрапили й до зарубіжних колекцій, зокрема в Музей Лесі Українки у місті Сурамі (Грузія).

Особливо цінна колекція творів митця зберігається в Національному історико-етнографічному заповіднику «Переяслав». Там діє постійна експозиція — «Музей козацької слави. Роботи Василя Завгороднього», де представлено картини, дерев’яні скульптури та інші мистецькі твори. Усі вони різножанрові, але об’єднані головною темою — глибокою любов’ю до України, її історії та людей.

Свідченням багатогранності таланту художника стали і публікації його творчого доробку. 2005 року вийшов альбом робіт Завгороднього, створений спільними зусиллями Національної спілки майстрів народного мистецтва України, Музею українського народного декоративного мистецтва та заповідника «Переяслав». 2007 року побачила світ його збірка літературних творів «Мій хутір», а у 2015 році — вже посмертна книга прози «Клич із Вирію».

Василь Завгородній пішов із життя 5 квітня 2009 року, залишивши після себе величезну мистецьку спадщину, сповнену національного духу, тепла й щирої любові до рідної землі. За життя митець був відзначений званням заслуженого артиста УРСР (1967 р.), отримав премію імені Катерини Білокур (1995 р.) і став членом Національної спілки майстрів народного мистецтва України (з 1991 року).

Василь Завгородній залишив по собі глибокий творчий слід — як співак, художник і майстер, що прославляв українську культуру в усіх її проявах.