Майк (Михайло) Гервасійович Йогансен - український письменник, поет, перекладач, літературознавець, мовознавець, сценарист, критик, однин з засновників літературного об’єднання ВАПЛІТЕ.

Михайло Гервасійович Йогансен походив із Харкова, де й народився 28 жовтня 1895 року. Батько мав латвійське коріння й викладав німецьку мову, мати була нащадком старобільських козаків. Після навчання у Третій харківській гімназії вступив на історико-філологічний факультет Харківського Імператорського університету, де зосередив увагу на латині й завершив студії у 1917 році. Спершу викладав у школах, а згодом долучився до педагогічної діяльності в Харківському інституті народної освіти. Події 1918 року, зокрема воєнні катаклізми та репресії денікінців, спонукали його перейти на українську мову у творчості.

З початку 1920-х років активно ввійшов у харківське літературне середовище, тісно співпрацюючи з В. Елланом-Блакитним, М. Хвильовим та В. Сосюрою. Разом з ними став одним із ініціаторів створення «Гарту» у 1923 році, паралельно працюючи редактором на ВУФКУ. Після переїзду організації до Києва у 1926 році звільнився й відійшов від «Гарту» у 1925 році.

Йогансен став одним із засновників ВАПЛІТЕ, що виступала за високу художню якість української літератури. Після примусового розпуску об’єднання у 1928 році долучився до нової мистецької ініціативи — групи А, яка діяла до 1931 року. Був серед творців «Універсального журналу» і став ідейним натхненником альманаху «Літературний ярмарок».

18 серпня 1937 року його заарештували співробітники НКВС за сфабрикованими звинуваченнями у причетності до «націоналістично-терористичної організації». Уже 27 жовтня того ж року письменника розстріляли в київській тюрмі. Після смерті він був реабілітований 20 березня 1958 року.

Перші літературні спроби Михайла Йогансена були здійснені німецькою та російською мовами, проте справжнім українським поетом він заявив про себе 1921 року, коли його твори з’явилися у журналі «Шляхи мистецтва», у збірниках «Жовтень» і «На сполох» та в альманасі «Штабель».

На початку творчості у його поезії домінували романтичні мотиви мрійливих «островів хмар», що критик Олександр Білецький охарактеризував як певний відголос пізнього романтизму. Однак історичні події переломної епохи швидко змінили його світогляд і поетичну манеру. У збірці «Д'горі» (1921 р.) прозвучали вже нові героїчні інтонації, зумовлені революційною дійсністю.

Звернення до народної творчості також не було для поета простим наслідуванням. У книжці «Кроковеє коло» (1923 р.) фольклорні образи набули нового змісту через призму ідей духовного відродження та культурного оновлення. Наступні збірки, зокрема «Революція» (1923 р.), «Доробок» (1924 р.) і «Ясен» (1929 р.), засвідчили його поступову еволюцію від революційного романтизму юного інтелігента до витонченої «романтики чистого слова». Йогансен навчався знаходити поетичне у звичайному житті, утверджуючи красу щоденної праці та побуту.

Творчий шлях Йогансена позначений постійним експериментаторством: він сміливо поєднував поезію й прозу, вдавався до гри з формами і містифікацій. За 17 років інтенсивної праці він опублікував вісім поетичних збірок, десять книжок прози, чотири видання для дітей та дві праці літературознавчого характеру. Попри це, найвищою цінністю вважав свій внесок у поезію, підсумком якого стала підсумкова поетична збірка вже на п’ятнадцятому році його творчості.