Лука Юрійович Луців - український публіцист, літературознавець, журналіст, критик, громадський діяч. Його науковий і публіцистичний доробок став вагомим внеском у розвиток українознавства та формування культурно-інтелектуального простору українців за кордоном.

Лука Юрійович Луців народився 30 жовтня 1895 р. у стародавньому бойківському селі Грушів. Початкову освіту здобув у місцевій школі, згодом продовжив навчання в Дрогобицькій гімназії, яку закінчував уже під час воєнної доби.

З початком Першої світової війни долучився до визвольних змагань: у 1914-1916 роках служив у Легіоні Українських Січових Стрільців, де проявив себе як відданий вояк української справи. Був поранений у боях біля села Потутори на Тернопільщині. Після лікування у Відні склав іспит на атестат зрілості. До листопада 1918 року перебував у складі УСС, після чого служив в Українській Галицькій Армії до її роззброєння у 1920 році. Деякий час перебував у таборі інтернованих у Тухолі.

У пошуках можливостей для навчання та наукового поступу восени 1921 року виїхав до Праги. Став студентом філософського факультету Карлового університету й водночас навчався в Українському Вільному Університеті. Вивчав філологію, славістику, слухав лекції провідних науковців української еміграції. Під керівництвом Яна Махаля підготував і захистив у 1926 році дисертацію «Тарас Шевченко у слов’янських літературах», здобувши науковий ступінь доктора філософії.

Педагогічна кар’єра Луціва розпочалася у гімназії Рогатина, а продовжилася в учительських семінаріях Галичини. Попри суспільно-політичні виклики міжвоєнного періоду, він невтомно працював над формуванням національно свідомого українського вчительства. Під час Другої світової війни викладав у школах Кроснянського повіту та Самбора.

Повоєнний період пов’язаний із таборами переміщених осіб у Німеччині, де Луців став директором української гімназії у Бамбергу. Його діяльність сприяла збереженню української освіти та ідентичності серед емігрантів.

У 1949 році емігрував до США. У Філадельфії активно включився в життя української громади. У 1952-1970 роках обіймав посаду співредактора провідного українського тижневика «Свобода», присвячуючи увагу культурно-історичним темам, оглядам літературних новинок, проблемам життя діаспори. Помер 1 грудня 1984 року у Філадельфії.

Автор книг про М. Шашкевича (1963 р.), О. Кобилянську (1963 р.), Т. Шевченка (1964 р.), І. Франка (1967 р.), В. Стефаника (1971 р.). Він також редагував дві книги статей про Дрогобиччину (1973 р., 1978 р.). У 1982 році вийшов збірник його праць «Література і життя», який підсумував майже півстолітню інтелектуальну діяльність в Україні та діаспорі.

Лука Луців належить до покоління еміграційних інтелектуалів, які зберегли й розвинули українську гуманітаристику поза межами окупованої батьківщини. Його науковий доробок сприяв поглибленому вивченню творів національних письменників, а журналістська та організаційна діяльність підтримувала духовний і культурний поступ українців у світі.

Постаті Луціва властива суголосність із загальною історією українського ХХ століття: від боротьби збройної до боротьби культурної, від окопів фронту до сторінок наукових видань і діаспорної преси, у всіх сферах його діяльності провідною залишалася любов до України та служіння її культурі.