Микола Хомич Лиходід — український поет і журналіст. 

Микола Хомич Лиходід народився 1 листопада 1940 р. в селі Михайлівка Михайлівського району Запорізької області, в сім'ї колгоспника. Закінчив Запорізький педагогічний інститут у 1963 році, а згодом — Вищі літературні курси при Літературному інституті в Москві (1979 р.). Працював учителем, журналістом, був відповідальним секретарем у редакціях газет «Комсомолець Запоріжжя», «Индустриальное Запорожье», «Запорізька правда». Очолював обласне літературне об’єднання імені М. Гайдабури.

Поетичний дебют Миколи Лиходіда відбувся 1956 року віршем «Запоріжжя». У друкованих виданнях часто підписувався псевдонімом Іван Завгородній.

Він є автором численних поетичних збірок: «Сонце» (1963 р.), «Світ» (1966 р.), «Хортиця» (1967 р.), «Літаки над матерями» (1969 р.), «Свято» (1970 р.), «Столітник» (1971 р.), «Світанкові речитативи» (1973 р.), «Плавка» (1975 р.), «Вічний Дніпробуд» (1977 р.), «Комсомольський характер» (1976 р.), «Криниця і небо» (1983 р.), «Сяйво» (1984 р.), «Корінь блискавки» (1985 р.), «Передосінній скарб» (1989 р.), «Країна Україна» (1995 р., посмертно).

Крім поезії, він написав книгу етюдів і нарисів «Будьонівка для сина» (1979 р.).

Микола Лиходід також займався перекладами. Зокрема, переклав українською вірші башкирського поета Салавата Юлаєва — «Мій Урал» і «Зюлейха». Член Спілки письменників України з 1965 року, лауреат обласної літературної премії імені В. Лісняка (1995 р., посмертно).

Попри назви його збірок, що іноді мають офіційно-декларативний характер, поезія Лиходіда позбавлена пафосу й надмірного «оспівування». Його головна тема — людина праці, її внутрішній світ, гідність і повсякденна краса. Саме за твори про просту людину він неодноразово здобував перемоги у всеукраїнських літературних конкурсах.