Галина Іванівна Мневська (літературний псевдонім Галина Орлівна) — українська письменниця, перекладачка, акторка, педагогиня.

Галина Іванівна Мневська народилася 16 листопада 1895 року в селі Каланденці на Полтавщині. З дитинства проявляла інтерес до літератури, театру та мов. Її раннє формування відбувалося в атмосфері українського культурного піднесення початку ХХ століттяГалина навчалась в Лубенській і Московській гімназіях, потім на Вищих жіночих курсах у Москві, та в Ольгинському університеті у Києві. Проте останній курс в Києві не закінчила через нестачу коштів.

У подальшому Галина Мневська працювала акторкою у Вінницькому театрі імені Івана Франка під керівництвом Гната Юри. Паралельно вона дедалі активніше включалася в літературне життя. Уже 1921 року у львівському видавництві «Русалка» з’явилася її перша збірка «Шляхом чуття».

Після поразки української революції 1917—1921 років Мневська змушена була емігрувати до Західної України, що на той час перебувала під владою Польщі. Вона оселилася у Львові.

Того ж 1921 року Галина виходить заміж за емігранта з УНР — Клима Поліщука. Невдовзі подружжя стало батьками доньки Лесі. Львівський період став надзвичайно творчо плідним для Мневської. Уже 1922 року вийшла її нова збірка «Перед брамою». Її твори активно друкували львівські, празькі та віденські часописи. Вона створювала оповідання, новели, дитячі тексти, п’єси, а також виконувала переклади зарубіжної літератури. Саме в її перекладах українською виходили «Робінзон Крузо» Даніеля Дефо, «Прекрасні сабінянки» Леоніда Андреєва та багато інших творів.

У 1925 році родина Мневської переїхала до Радянської України, ймовірно, саме за її ініціативою. Оселившись у Харкові, тодішній столиці УРСР, вона поринає в новий етап творчості. Того ж року стає членкинею літературної організації «Плуг». Найпомітніші твори цього періоду — «Ілішва», «Скарб діда Якова», «Нове поле», «Бабський бунт», «Емігранти», «Жага», «Сибірка». Письменницю високо оцінювали Богдан Лепкий, Володимир Сосюра, Мирослав Ірчан, Петро Голота, Олександр Копиленко.

У 1930 році сім'я оселилася у знаменитому харківському будинку «Слово. Але вже 20 січня 1931 року Мневську було заарештовано — вона стала однією з перших мешканок будинку, кого спіткали репресії. Їй інкримінували український націоналізм і призначили п’ятирічне заслання. Її чоловіка заарештували раніше й засудили до 10 років таборів, а 1937-го він був розстріляний. На засланні в Актюбінську Мневській довелося виконувати важку фізичну працю на залізниці. Після відбуття покарання їй заборонили повернутися в Україну, тож вона залишилася в Казахстані.

У роки заслання Мневська вийшла заміж удруге — за уродженця Волині Якова Захаровича Возного, з яким прожила 21 рік. Вона й далі писала, але її твори в ті часи вже не публікували. Галина Мневська померла 21 березня 1955 року після тривалої тяжкої хвороби.

Сьогодні ім’я Галини Орлівни повертається до українського культурного простору завдяки дослідникам літератури Розстріляного відродження. Її постать важлива як приклад жінки-творчині, що зуміла проявити себе в кількох мистецьких галузях попри несприятливі умови епохи. Вона належить до тих діячів, чия праця — це частина великої культурної мозаїки, яку радянська влада намагалася стерти, але яка сьогодні знову отримує належне місце в українській історії.