Ірина Онуфріївна Стасів-Калинець - українська письменниця, поетеса, публіцистка, літературознавиця, художниця, культурологиня, правозахисниця, громадська діячка. Її життєвий шлях став символом незламності, відданості національній ідеї та духовним цінностям, які вона послідовно обстоювала попри радянські репресії та багаторічні ув’язнення.

Ірина Онуфріївна Стасів-Калинець народилась 6 грудня 1940 р. у родині, яка зберігала традиції Української греко-католицької церкви. Ірина з дитинства формувалася в атмосфері національної свідомості. Після закінчення школи вступила до Львівського університету, де у 1964 році закінчила філологічний факультет, обравши спеціальність слов’янської філології. Уже в студентські роки виявляла схильність до літературної творчості, глибокого зацікавлення українською культурою та мовою.

У 1960–1970-х роках у Львові активно формується середовище інтелігенції, яке прагнуло зберегти національну культуру й виступало проти тоталітарної системи. Ірина Стасів-Калинець разом із чоловіком, поетом Ігорем Калинцем, долучилася до руху спротиву: підтримувала репресованих, поширювала самвидав, підписувала звернення на захист переслідуваних інтелектуалів.

У січні 1972 року Ірину було заарештовано за «антирадянську агітацію та пропаганду». Радянський суд засудив її до 6 років таборів суворого режиму та 3 років заслання. Навіть перебуваючи в ув’язненні, вона залишалася активною: писала вірші, брала участь у протестах, підтримувала інших в’язнів сумління. Її моральна стійкість стала прикладом для багатьох сучасників.

Після звільнення Ірина Калинець повернулася до Львова, де продовжила культурно-просвітницьку, педагогічну та громадську діяльність. У 1980-х роках активно долучилася до рухів, що сприяли національному відродженню, зокрема до ініціатив, спрямованих на легалізацію УГКЦ, розвиток україномовної освіти, збереження історичної пам’яті. Долучається до створення й роботи групи «Євшан-зілля», яка почала видавати незалежний культурологічний альманах. Бере участь у створенні Товариства української мови (ТУМ), «Меморіалу», Народного руху України. У роки незалежності Ірина Стасів-Калинець працювала на посадах, пов’язаних з освітою та культурою, ініціювала створення освітніх програм, культурних організацій, брала участь у формуванні нової гуманітарної політики держави. Її творчість та громадський внесок сприяли становленню сучасної української ідентичності.

Як поетеса Ірина Калинець створила низку збірок, у яких поєднувалися філософські мотиви, духовність, історична пам’ять та глибока внутрішня сила. Вона опублікувала збірки «Поезії» (1991 р.) і «Шлюб з полином» (1995 р.), спільну книжку з Ігорем Калинцем «Це ми, Господи» (1993 р.), історичний детектив «Вбивство тисячолітньої давності». З-під її пера вийшли ґрунтовні літературознавчі та культурологічні розвідки «Студії над «Словом про Ігорів похід» (1999 р.), «Загадки хрещення Русі» (2000 р.), «Епоха гунів та її передісторія», «Тарас Шевченко і св. Августин», численні публіцистичні статті та есеї, дитячі книжки. Вона також працювала як літературознавиця, дослідниця української культури, авторка публіцистичних і педагогічних праць.

У 1998 році за громадську діяльність її визнано «Героїнею світу» серед ста найвідоміших жінок (США, Ротчестер), 2000 року — нагороджено орденом Княгині Ольги ІІІ ступеня і 2005 року – ІІ ступеня.

Ірина Стасів-Калинець відійшла у вічність 31 липня 2012 року. Похована у Львові. Її ім’я назавжди залишилося в історії як ім’я жінки, яка, не маючи зброї, здобувала свободу словом, принциповою позицією та непохитною вірою в правду.

З 2013 року Міжнародний освітній фонд імені Ярослава Мудрого присуджує Премію імені Ірини Калинець за активну участь у громадсько-політичному житті України, зокрема за видатні здобутки у розвитку українського суспільства, утвердженні історичної пам'яті українського народу, його національної свідомості та самобутності, розвитку української освіти, культури та літератури, утвердженні авторитету України у світі.

Її життєвий шлях — приклад того, як одна людина може протистояти цілій системі та перемагати силою духу. Сьогодні вона вшановується як одна з найяскравіших постатей українського дисидентського руху.