Микола Володимирович Дукин — український письменник, перекладач, журналіст. Його творча діяльність пов’язана з розвитком української літератури, популяризацією художнього слова та міжкультурного діалогу через переклад.

Микола Володимирович Дукин народився 21 грудня 1905 р. в українській купецькій сім’ї. У 1920 році батько разом із Добровольчою армією втік до Донецька, де невдовзі помер. Після цих подій Микола Дукин переїхав до Харкова й вступив до педагогічного технікуму.

Літературний дебют відбувся 1924 року — в журналі «Плуг» було надруковане його оповідання «Пасинки степу», яке мало епіграф із поезії Павла Тичини. Молодого автора підтримав впливовий письменник і літературний діяч Сергій Пилипенко. Від 1927 року Дукин активно публікує нариси, рецензії та статті, поступово утверджуючись як професійний письменник.

Він належав до кола молодих українських літераторів, серед яких були Терень Масенко, Петро Дорошко, Ігор Муратов, Володимир Сосюра, Володимир Владко, Микола Трублаїні. Особливо тісні творчі й дружні стосунки пов’язували його з поетом Андрієм Панівим. У 1928 році вийшла перша книжка Дукина — збірка оповідань «Матіола».

Художній стиль письменника вирізняється ліричністю, глибоким психологізмом, напруженою сюжетністю та динамікою розповіді. Автор збірок оповідань «Матіола», «Мінезота № 23», «Останній запорожець», «Смерть. Дід Тополя», «Оповідання», «Юхим Бурлай», «На шпилі»; нарисів «Без протоптаних стежок», «“Ільїчівка” в авангарді», «Весна починається в грудні».

Окреме місце в його діяльності посідало перекладацтво. Дукин активно перекладав твори російських авторів — Миколи Чернишевського, Федора Панфьорова, Олександра Пушкіна, Михайла Лермонтова, Аркадія Гайдара. Останні його переклади — роман Юрія Тинянова «Пушкін» (1937 р.) та твір Галини Серебрякової «Юність Маркса». Згодом саме перекладацька робота була використана як один із приводів для політичних звинувачень у «шкідництві» під час кримінальної справи 1938 року.

21 березня 1938 року Миколу Дукина заарештували органи НКВС СРСР, висунувши типові для того часу обвинувачення — у шпигунстві та терористичній діяльності. Разом із ним був заарештований письменник Гордій Коцюба, а згодом — Микола Вороний. Після п’яти місяців жорстоких катувань Дукин був засуджений і відправлений до табору «Онеглаг» в Архангельській області.

За офіційною версією радянських спецслужб, він помер від туберкульозу у 1943 році. У 1957 році Миколу Дукина реабілітували, а ще через три роки побачила світ його збірка «Матіола».

Микола Володимирович Дукин є прикладом багатогранного діяча слова, чия робота поєднує творчість, інтелектуальний пошук і служіння українській культурі.