Михайло Тадейович Дубовик — український поет, батько художника Олександра Дубовика.

Михайло Тадейович Дубовик народився 30 грудня 1900 року в селі Межиріч. У період громадянської війни в 1919 році був мобілізований до денікінської армії, звідки згодом дезертував і перейшов до червоної армії. Після війни здобув педагогічну освіту: у 1921 році закінчив Запорізьку педагогічну школу. Навчався у Дніпропетровському інституті народної освіти, де через перерву у навчанні був відрахований у 1924 році, але пізніше поновився й завершив інститут у 1927 році.

Працював викладачем та журналістом, співпрацював із періодичними виданнями Дніпропетровська і Києва — «Зірка», «Майбутня зміна», «Зоря». Був автором чотирьох поетичних збірок: «Вежі», «Змагання» (1930 р.), «Тепловій» (1940 р.), «Багряний листопад» (1941 р.). Входив до літературної організації «Плуг».

25 червня 1941 року Дубовика заарештували радянські органи безпеки. Йому інкримінували поширення нібито антирадянських листів «фашистсько-терористичного характеру», а також участь у націоналістичній діяльності товариства «Просвіта» ще з 1917 року. Поет категорично заперечував усі обвинувачення, заявляючи, що не мав жодного стосунку до антирадянської чи контрреволюційної діяльності.

7 липня 1941 року Михайла Дубовика було розстріляно. У 1955 році Верховний суд СРСР посмертно реабілітував поета. Через два роки, у 1957-му, вийшла друком збірка «Вибрані поезії», яка повернула його ім’я в українську літературу.