Валерій Олексійович Кравченко — український дисидент, правозахисник, громадський і політичний діяч, колишній радянський політв’язень. Один із активних учасників опозиційного руху в УРСР у 1970–1980-х роках. У 1990-х — 2000-х роках — заступник голови Демократичної партії України. Засновник і багаторічний керівник громадської організації «За реабілітацію „Першотравневої двійки“».

Валерій Кравченко народився 2 січня 1946 року в місті Беговат Ташкентської області (нині Республіка Узбекистан). У дорослому житті працював робітником. Уже в молоді роки зайняв чітку антикомуністичну позицію та відкрито виступав проти політики радянської влади.

Наприкінці 1971 року Кравченко надіслав листа на ім’я Генерального секретаря ЦК КПРС Леоніда Брежнєва, у якому різко розкритикував внутрішню політику партійного керівництва СРСР і заявив про свій вихід із Комуністичної партії. Цей вчинок став однією з причин подальших переслідувань з боку радянських спецслужб.

У березні 1978 року Валерій Кравченко провів одиночну демонстрацію протесту біля будівлі ЦК КПУ в Києві з плакатом «Культу личности Л. И. Брежнева — нет! Прекратите произвол!». 5 грудня 1980 року здійснив ще одну публічну акцію протесту — цього разу в Москві, перед Спаською вежею Кремля. За свою опозиційну діяльність зазнавав репресій і був політв’язнем радянського режиму.

Наприкінці 1980-х років Валерій Кравченко долучився до національно-демократичного руху в Україні. Брав участь у створенні Народного руху України, а згодом — Демократичної партії України.

У 1992—1995 роках, а також приблизно з 1998 до 2011 року обіймав посаду заступника голови Демократичної партії України, залишаючись активним учасником громадсько-політичного життя держави.

У 2001 році Кравченко заснував громадську організацію «За реабілітацію „Першотравневої двійки“» та став її незмінним головою. Організація займалася відновленням доброго імені Віктора Кукси та Георгія Москаленка — учасників українського національно-визвольного руху, які в ніч на 1 травня 1966 року встановили український національний прапор на даху головного корпусу Київського інституту народного господарства.

У межах цієї діяльності Валерій Кравченко організовував численні публічні акції, звернення до органів влади та навіть голодування. Завдяки наполегливій боротьбі громадського комітету було досягнуто повної юридичної реабілітації обох учасників акції.

Валерій Олексійович Кравченко помер 16 червня 2017 року в Києві. 

Валерій Кравченко належить до покоління українських дисидентів, які ще в умовах радянського тоталітарного режиму відкрито виступали за громадянські свободи, національну гідність та незалежність України. Його діяльність стала прикладом особистої мужності, послідовності та відданості ідеалам прав людини.