Василь Гнатович Непийпиво — український живописець, графік.

Василь Гнатович Непийпиво народився 10 січня 1916 р.  у селянській родині на Полтавщині — регіоні з багатими мистецькими традиціями, що згодом вплинуло на формування його художнього світогляду. З ранніх років виявляв інтерес до малювання, народного мистецтва та історії рідного краю.

Закінчив Харківську художню студію. У 1937—1938 роках працював оформлювачем Полтавського музично-драматичного театру. Його становлення як митця відбувалося в умовах післявоєнного періоду, що позначилося на тематичному спрямуванні творчості.

З 1960 року — член Спілки радянських художників України, що дало змогу брати активну участь у всеукраїнських і всесоюзних художніх виставках.

Василь Непийпиво працював переважно в жанрі станкового живопису. У центрі його уваги — людина, її внутрішній світ, повсякденне життя, історична пам’ять та духовні цінності українського народу.

Основні тематичні напрями творчості: жанрові сцени з життя сучасників; пейзажі, натхненні українською природою; історичні та філософські мотиви; портрети.

Його живопис вирізняється стриманою кольоровою гамою, виваженою композицією та прагненням до психологічної глибини образів. Художник поєднував академічну майстерність із елементами національної образності. Відомі роботи: «Ромашки» (1936 р.), «Керченська протока» (1954 р.), «Річка Ворскла» (1960 р.), «Травневі луки» (1968 р.), «Софія Київська» (1977 р.), «Село на Полтавщині» (1978 р.), «Ранкові хліба» (1980 р.).

За багаторічну плідну діяльність і значний внесок у розвиток українського образотворчого мистецтва Василю Непийпиву було присвоєно почесні звання: заслужений художник УРСР (1977 р.); народний художник УРСР (1982 р.).

Останні роки життя митець провів у Києві, де продовжував творчу роботу та брав участь у мистецькому житті. Помер 19 січня 2007 року.

Твори Василя Непийпива зберігаються в музейних і приватних колекціях, становлять частину художньої спадщини України другої половини ХХ століття.