Григорій Данилович Епік — український письменник, перекладач і публіцист, представник «Розстріляного відродження».

Григорій Данилович Епік народився 17 січня 1901 року в селі Кам'янка під Катеринославом у сім'ї робітника. Закінчив сільську школу, рано долучився до революційних подій та громадсько-політичного життя. У 1920-х роках активно працював у літературному середовищі Харкова, який тоді був культурною столицею УСРР. Входив до Спілки селянських письменників «Плуг», згодом пристав до групи Хвильового ВАПЛІТЕ, співпрацював з провідними українськими письменниками доби.

Літературна творчість Епіка охоплює прозу, публіцистику та переклади. У своїх творах він порушував гострі соціальні, моральні й психологічні проблеми, відображав складні процеси становлення радянської дійсності, внутрішні конфлікти особистості в умовах ідеологічного тиску. Найвідоміші його прозові твори вирізняються напруженим сюжетом, публіцистичною загостреністю та увагою до духовного світу людини.

Основу літературної спадщини Григорія Епіка становлять кілька повістей і романів, у яких чітко простежується його світоглядна та духовна еволюція. У повісті «Восени» письменник змалював образ морально спотвореного комуніста, що, прикриваючись владою, безкарно панує в житловому кооперативі. Роман «Без ґрунту» спрямований проти кар’єристів і пристосуванців — так званих «папероїдів», які будують своє життя на сліпому підпорядкуванні сильним і жорстокому ставленні до слабших. У романі «Перша весна» (1931 р.) Епік правдиво відтворив драматичний і відчайдушний спротив українського селянства примусовій колективізації. Водночас у романі «Петро Ромен» (1932 р.) автор звернувся до прокомсомольської тематики, зображуючи формування та утвердження радянської технічної інтелігенції.

У 1930-х роках, у період масових сталінських репресій, Григорій Епік став жертвою політичного терору. Його заарештували за звинуваченнями в «націоналізмі» та «контрреволюційній діяльності». Після сфабрикованого слідства письменника було розстріляно в 1937 році. Творчість Епіка надовго замовчувалася.

Посмертно Григорія Даниловича Епіка було реабілітовано. Сьогодні він посідає важливе місце в історії української літератури як талановитий прозаїк і трагічний символ знищеного покоління митців «Розстріляного відродження».